Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » За сестрою, Андрій Якович Чайковський 📚 - Українською

Читати книгу - "За сестрою, Андрій Якович Чайковський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "За сестрою" автора Андрій Якович Чайковський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 23
Перейти на сторінку:
потоптане мiсце, де стояв татарський кiш.

Втiкачi сидiли тихо в комишi, боячись промовити й слово. Вони не знали напевно, що сталося. Може ще поганцi вернуться? Догадувалися, що була стрiча з козаками, та хто побiдив?

Настала темна нiч. Довкруги було тихо. Аж тепер рушилися втiкачi.

– Не багато либонь наших спасiвчан урятувалось, – каже один, зiдхнувши.

– От лiпше не говори, – каже Степан, – бо серце ножем краєш. Моїх усiх чи не в полон забрали…

– А моїх вимордували на очах.

– Боже, Боже! За що ми так терпимо тяжко! – стогнав другий.

– От мовчи, не стогни, а то ще бiду накличеш.

– Всi ми на однiм конi їдемо, усiм дiсталося.

– Та, либонь, дехто заховавсь у тернину…

– Хiба дехто з того боку. Ти бачив ясир? А кiлько трупiв лежало…

– А якби ми так були всi боронилися, таки були, б не дались. У нас було козацтво…

– Говори здоров! Та хто ж сподiвався? Це вночi, усе спало…

– Гей, братiки, здiймiть з мене мотуза!

– У кого нiж, признавайся!

Знайшовся нiж, i стали розрiзувати решту.

– Ах, бодай тебе! Руку менi скалiчив…

– А хiба ж я по ночi виджу!

– Братчики, їсти страх хочеться.

– Ходiть напитися води, та за їду вибачайте. Завтра вернемось у нашу Спасiвку, то може дещо i знайдемо.

Пiшли усi до води. Вода була тепла. Вiдтак знову в комиш. Посiдали в колесо i кожний важко задумався. Не бiльш, як доба, як кожен був щасливий у своїй хатi, серед любої сiм'ї! Те щастя нiколи вже не вернеться.

– Ой, бiдний мiй синку, що з тобою сталося! – заплакав один: – Не побачать тебе бiльше мої очi на цiм свiтi…

Кожний, сперши голову на колiна, задрiмав. Вже було рано, як втiкачi почули якийсь гамiр. Усi прокинулись. Один пiдвiв голову з комишу i крикнув:

– Нашi!

Посхапувалися. На те мiсце, де стояв татарський кiш, приїхали козаки Недолi.

– Гей, козаки братчики, не дайте пропасти!

Втiкачi гнали прожогом до козакiв, хапали їх за стремена i плакали з радощiв.

– Хлопцi, – гукав Недоля: – Нагодувати голодних!

Козак добував з торбини, що мав, i подавав.

– Якби вас так передучора Бог принiс, не було б тої халепи, i хрещений народ не пiшов би в неволю!

– Не журiться, догонимо…

В цiй хвилинi скочив з коня Павлусь i прибiг до батька.

– Таточку, тату, де наша Ганна? – вiн обiйняв батька за шию.

– Пропала, синочку, пропала! – говорив Степан. – Татари зловили Ганну i маму…

– Маму нi – її татарин вбив, я бачив…

– А мене ж, тату, не пiзнаєш? – обзивається Петро. Степан не пiзнав зразу, а вiдтак обiйняв старшого сина.

– Сини мої, соколи, ось де ми стрiнулись!

– Гей, люди добрi! – гукнув сотник: – Кому воля, бери коня та зброю i приставай до нас. Нам не можна часу тратити.

Небагато спасiвчан вернулося додому. Хто сподiвався когось iз своїх знайти, той i вертався. Iншi взяли татарську зброю i пристали до козакiв.

До них пристав i Степан. Йому не було до кого вертатися.

Тепер Недоля залишив частину козакiв при таборi, а з iншими вибраними пiгнав слiдом за татарами.

Слiд був значний, бо татари їхали возами.

З тими козаками пiшов i Степан. Вiн надiявся вiднайти дитину.

Козаки пустилися скоком. Слiд показував до берега рiки.

Вже було коло полудня, як передовi козаки повiдомили, що побачили татарський табор.

Недоля казав напоїти конi й вiдпочити. Тепер уже татарва не втече.

Попас тривав не довго. Вполудне найкраще нападати, бо татарин лiнивий вiд спеки i неворухливий. Посiдали знову на конi й рушили. Татари рушили теж. Їм пильно було до Криму. Козаки їхали пiдтюпцем.

Недоля послав бiльшу частину своєї сотнi далеко вбiк. Вона мала об'їхати колесом i забiгти татар збоку. Так i сталося. Козаки наближались з двох бокiв. Вони бачили табор, як на долонi. Вiн тягнувся довгим мотузом понад берiг, наче велика гусениця. Вози тягнули воли, а татари їхали на конях боками.

Тепер козаки рушили з усiєї сили. Татари побачили їх i зараз загадали отаборитися возами так, як це робили козаки. Почали пiдганяти воли батогами й заїздити на боки. Але було запiзно.

Козаки налетiли на них, як яструби. Татарiї не вмiли гаразд боронитися. Деякi стали по одному втiкати, та тих половили на аркан. Цiлий табор з усiм награбленим добром дiстався в руки козакiв. Степан з Петром увихалися помiж возами, де були бранцi. На кiлькох арбах знайшли кiлька спасiвських молодиць i парубкiв.

– А де Ганна? – кричав Павлусь, iдучи вслiд за батьком.

– Нема її, синочку! – обiзвалась одна молодиця. – Ще вчора забрали татари всiх дiвчат i малих хлопцiв i поїхали наперед.

Степан лиш руками сплеснув. Павлусь посумнiв. Уся надiя пропала…

– Таточку, Петре, просiть пана сотника, хай прикаже здоганяти, ми їх пiймемо напевно… Господи, що з Ганною сталося?

Козаки не втратили в цiй стрiчi нiкого.

Недоля загадав спочивати тут довше. Козаки розтаборилися, зарiзали кiлька волiв i почали пекти м'ясо.

Спасiвчани, що тут були, порадились i рiшили з возами, кiньми i вiдiбраним добром вертатися вранцi додому. Степан випросив у сотника, щоб пустив i Петра. З цього не був радий Павлусь. Вiн знав з оповiдань Андрiя, що то є татарська неволя, в яку попала Ганна. Вiн знав, бо це знала кожна дитина в Українi, що поганцi виробляють iз бранцями, що їх продають на базарi. I вiн уявляв собi, як його любу сестричку татарин веде на мотузi на базар, як її поганцi оглядають та торгують, а вiдтак везуть в далеку турецьку землю, геть за море, i звiдти нiколи їй вже не вернутись. Йому збиралось на плач.

– Хiба ж, тату, так її нещасну залишимо без помочi?

– Так мусить бути, коли не можна, iнакше, – каже батько. – От не рви мого серця… Не вона одна…

– Чому не можна? Ось ми три їдьмо в Крим, то її освободимо.

– А знаєш ти, братiку, де Крим? – вiдзивається Петро. – Там усi три пропадемо, i нас розлучать, та й її не видобудемо. Пропало!..

Павлусь затяв зуби i не говорив бiльше нiчого. Вже над вечером надiйшла решта козакiв з табором. Настала нiч. Козаки полягали спати. Павлусь лежав мiж батьком i братом, нiби спав.

1 ... 12 13 14 ... 23
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За сестрою, Андрій Якович Чайковський», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «За сестрою, Андрій Якович Чайковський» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "За сестрою, Андрій Якович Чайковський"