Читати книгу - "Відлуння, Оксана Усенко"

Поспіхом полишивши ліс, дівчина попрямувала до озера. Воно було неймовірне красиве, але, на жаль, як повідомили під час короткого ознайомчого інструктажу, дуже холодне й отруйне. Намагаючись заспокоїтись після побаченого, Ірада неквапливо прогулялася берегом, милуючись яскравими відтінками води, присіла на плаский камінь, підняла голову до ще світлого неба, яке вже поступово прикрашалося яскравими зорями. Дівчина постаралася викинути з голови неприємну зустріч з дикунами та знову налаштуватися на свято. Аристократія мала значно жорсткіші правила неписаного етикету, тож спілкування з ними очікувалося непросте. Іраді необхідно було триматися так, щоб її помітили, зацікавилися її творчістю, але при цьому не вирішили, що вона нав’язлива. Дівчина планувала максимально скористатися тим, що кілька її виробів прикрашали свято. На таких заходах гості завжди звертають увагу на елементи декору, тож, якщо її роботи сподобаються загалу, кращої реклами годі уявити. Але чи сподобаються?   

Ірада неспішно пробіглася по налаштуваннях мініатюрного автоперекладача встановленого у гостьовому браслеті, (бо серед аристократії було популярним спілкуватися стародавніми мовами), підсилила індивідуальний захист від комах на іншому браслеті, подумки перебрала всі правила поводження у вищому суспільстві і вже збиралася повертатися, коли відчула якийсь неприємний запах. Покрутивши головою у пошуках джерела цього запаху Ірада раптом з подивом виявила у себе за спиною трьох сальвахес.

Просто за кілька кроків від неї стояли двоє високих, одягнутих у шкіри з сірим хутром та зарослих волоссям по самі очі, чоловіків з великими кривими палицями, та значно нижча за них, замотана у чорно-білі шкіри, зморщена старуха з кривою клюкою. Ці дикуни  з’явилися без жодного звуку!

Погляд чоловіків був насторожений, наче це Ірада, а не вони до неї підкралися, а от погляд старої був хижий, якийсь, наче, оцінювальний. Від нього дівчині раптом, попри увімкнений індивідуальний захист, стало чомусь незатишно. Ця дикунка дивилася на неї…зверхньо? Ірада потягнула носом повітря й зрозуміла, що неприємний запах йде він цієї старої сальвахес. Судячи з кістяного намиста на шиї, дивних червоних малюнків на обличчі та клюки, котра завершувалося черепом якоїсь тварини, ця особа була таким собі «представником волі духів», про яких Іраді якось розповідав Бохлейн. Така цілком могла носити з собою і якусь протухлу гидоту. Деякі звички та ритуали дикунів були неймовірно відразливі.

Дикунка щось прокашляла, явно звертаючись до Іради. На руці дівчини блимнув зеленим портативний перекладач, розшифровуючи ті дивні звуки.

— Духи вже чекають тебе біля своїх воріт, вогняна богине.

Ірада здивовано вирячилася на один зі своїх браслетів. Вона й не знала, що виданий їм портативний перекладач має у налаштуваннях мову сальвахес. Що сальвахес взагалі мають придатну для перекладу мову.

— Та я ж сьогодні навіть не у червоному, щоб вогняною бути… — пробурмотіла розгублено Ірада. Перекладач справно це озвучив. Від його мелодійного звуку чоловіки перелякано сахнулися, а от зморщена стара лише сердито вишкірилася.

— Духи попередили, що ти будеш говорити з нами. І ми скоряємося їх волі…, — схвально кивнула головою дикунка та раптом дістала з-за пазухи дрібку якогось пилу й рвучко здула його на дівчину.

Ірада інстинктивно сахнулася, підскочила, невдало підковзнулась та … впала у озеро.

Тіло обпекла крижана вода, від якої, на жаль, індивідуальний захист не рятував. Перші кілька секунд Ірада відчайдушно намагалася втриматися на поверхні, сподіваючись на допомогу дикунів. Проте вони не зробили й кроку, лише відсторонено-зацікавлено дивилися. А стара сальвахес так взагалі шкірилася! Дівчина хотіла крикнути, проте холод викликав судоми, що зробили кінцівки немов чужими. Ірада встигла лише перелякано ковтнули повітря, як над нею вже зімкнулися крижані води, впевнено відділяючи від рятівної поверхні. Дівчина у паніці намагалася змусити кінцівки рухатися, але ті стали наче чужими, неймовірно важкими та впевнено тягнули її на дно. Поверхня віддалялася, повітря в грудях катастрофічно швидко закінчувалося і Іраду накрила паніка. Вона закричала... У рот, ніс, миттєво потрапила вода, обпекла вогнем. Перед очима дівчини попливли кола, а далеке світло поверхні стрімко почало набувати яскравих барв. Іраді здавалося наче вона розчиняється у болю й скаженому танку кольорів. Свідомість заполонили химерні образи, звуки, відчуття. А потім дівчину накрила нова хвиля болю в супроводі розсипу яскравих зірок, що раптом помчали їй назустріч…