Читати книгу - "Відлуння, Оксана Усенко"

Доки Ірада все роздивлялася, пасажирський віман акуратно приземлився на невелике плато, звідки до місця святкування курсували менші, більш маневрові літальні апарати. Внизу біля озера гостей зустріла приємна музика і кілька дхаса у стриманому сталево-сірому одязі. Всім гостям з поклоном вручили портативні перекладачі, ознайомчі матеріали та провели акуратними, викладеними сіліконітом доріжками у підготовлені для відпочинку приміщення, де було забезпечено максимально комфортні умови та всі блага цивілізації.

Розмістили Бохлейна з Ірадою у прекрасному, виконаному у пастельних тонах номері, прикрашеному витонченими букетами сухостою. Оглянувши кімнати, пара побіжно проглянула  схему тимчасового містечка, план святкування та, полишивши речі, відправилася на ознайомчу прогулянку. Іраді не терпілося усе роздивитися та побачити де розмістили її роботи. Втім, варто було їм вийти з номера, як Бохлейна спіймав якийсь високий худий, чимось схожий на ящера, чоловік у білому одязі. Судячи з виразу обличчя Бохлейна, це було якесь його грізне керівництво. Чоловік закрутисто привітався, представився Іраді й впевнено почав нудну, пересипану технічними термінами розмову. Дівчина питально кліпнула на Бохлейна, той поглядом попросив вибачення. Схоже, можливості швиденько позбутися цієї завади він не мав. А ящіркоподібний явно не планував завершувати розмову. Ірада зітхнула й вирішила скористатися індивідуальним привілеєм жінки – правом неаргументованої втечі. Чарівно посміхнувшись вона плутано-красномовно перепросила та прискоривши ходу полишила коридор тимчасового готелю, а з ним і компанію, що її затримувала.

Святкове містечко було щедро прикрашене креативними композиціями з дрібних білих квітів і мохів, кольорова гамма яких не вражала яскравістю, але дивувала несподіваним багатством відтінків. Велика, зібрана з безлічі дзеркальних сегментів сцена ще була пуста, навкруги неї вражали вишуканим сервіруванням білі столики, над яким продовжували чаклувати офіціанти. Проте гостей ще майже не було. Хіба що кілька пар невимушено оглядали дизайн сцени, досить критично її порівнюючи з якимись минулими святами. Ірада відмітила вдале розташування своїх скульптур, схвально оцінила інтер’єр, загальний дизайн, та, щоб не виглядати нетерплячою простачкою, котра заважає останнім підготовчим роботам, попрямувала до зовнішнього краю містечка. Доки Бохлейн зайнятий, а свято ще не почалося, вона вирішила роздивитися незвичну природу.

 Периметром святкової зони було встановлений стандартний енергетичний бар’єр, який нагадував ледь помітну плівку мильної бульбашки. Втім Ірада знала, що попри візуальну тендітність, цей бар’єр був надійним і абсолютно непроникним для довгого переліку істот. Та й за його межами Ірада не була беззахисною, адже завдяки комунікаційному браслету могла зв’язатися з Бохлейном чи службою безпеки містечка будь-якої миті.  

Дівчина вийшла за межі бар’єра та пройшлася вкритим низенькою травою схилом пагорба до хвойного лісу, що починався неподалік. Вдома у Іради росли схожі дерева, але там вони радували погляд ажурними тінями, а тут чомусь здавалися темним похмурим воїнством, що неспішно спускається до озера. Дівчина проминула розсип великих валунів, зацікавлено роздивляючись різнобарвні мохи та лишайники, що їх щедро вкривали, та ступила під шатро лісу. При детальному огляді виявилося, що місцеві хвойні дерева мали коротші і щільніші голки, а їх широкі гілки нагадували великі чи то крила, чи то лапи. Сиві порепані стовбури густо вкривав мох. Часом той мох нагадував хаотично приклеєні темно-зелені подушки розміром з кулак, а часом сиві пасма, що звисали з гілля дерев до самої землі. Це справляло таке загадково-незабутнє враження, що дівчина мимоволі почала думати, як це використати у наступних своїх роботах.

Роздивляючись незвичну природу Ірада й не помітила, як зайшла вглиб лісу й оговталася лише тоді, коли несподівано розгледіла попереду примітивну хижу з дерева, шкір та кори. А за нею ще одну, і ще. Хижі майстерно ховалися під гіллям великих дерев і майже ідеально зливались з пейзажем. Схоже, це було невелике поселення сальвахес. Іраду трохи здивувало таке сусідство, але не злякало, лише нагадало активувати на браслеті функцію індивідуального захисту та маскування. І саме вчасно, бо між хижами з’явилася особа у довгому недолугому вбранні зі жмутків хутра та шкір. Ірада з сумішшю цікавості та гидливості провела поглядом дикунку, що пройшла майже поряд і зникла в іншій хижі. Дівчині було абсолютно незрозуміло, як можна носити такий одяг, адже окрім повної антисанітарії, вага такої «сукні», мала бути вдвічі більша за повноцінне похідне спорядження в комплекті з гірськими черевиками та рюкзаком! А ж ще такий «одяг» мав дуже сумнівні показники гідро та теплоізоляції та слугував розплідником паразитів.

Лише коли дикунка зникла з поля зору Іради, дівчина усвідомила, що її здивувало. Сальвахес не проявила жодних ознак того, що знає про наявне поряд величезне тимчасове містечко людей! І абсолютно не реагувала на музику, котру, якщо прислухатися, було чутно навіть в лісі. Невже у них настільки низка чутливість до витончених звуків?

Ірада вже планувала повертатися, коли з іншої хижі вийшла ще одна світловолоса сальвахес з якоюсь невеликою твариною в руках. За дикункою весело скакало двоє маленьких сальвахес. Ірада думала, вони хочуть погратися з тваринкою, але жінка раптом зупинилася біля плаского каменю і…рвучко вдарила тварину головою об нього. Доки Ірада намагалася прийти до тями від побаченої жорстокості, дикунка вже підвісила мертву істоту до однієї з гілок дерева та почала знімати шкіру, іноді відрізаючи якісь шматочки та віддаючи двом дітям, що крутилися поряд. А діти їх радісно ловили й гризли! Ірада здригнулася від того бридкого видовища та поспіхом попрямувала назад. Щоб там не казав Бохлейн про перспективність цих дикунів, до нормального рівня розвитку їм явно дуже далеко.