Читати книгу - "Незабутнє кохання, Victoria Chukhriy"

Після тієї розмови між Еллісон і Джейсоном, все змінилося. Вони більше не були тими, хто швидко приймав рішення і йшов на ризик. Кожен з них зрозумів, що цього разу потрібно все зважити, щоб уникнути тих самих помилок.

Еллісон ще довго думала над словами Джейсона. Вона повільно гуляла по своєму помешканню, поглядаючи на полотна, які стояли у кутку її студії. Вони були незакінченими — як і їхні стосунки. Її мистецтво завжди відображало її внутрішній світ, але тепер навіть картини виглядали так, ніби втратили напрямок.

Вона звернулася до Мії за порадою. Мія була тією людиною, яка завжди говорила правду, навіть коли вона була болючою.

“Ти дійсно віриш, що цього разу все буде інакше?” — запитала Мія, коли вони сиділи на лавці в парку. Її голос був спокійним, але в ньому відчувалася недовіра до Джейсона.

Еллісон задумливо вдивлялася в далечінь, дивлячись, як сонячне світло пробивається крізь листя дерев. Вона не знала, що відповісти.

“Я не знаю,” — нарешті промовила вона. “Мені важко уявити життя без нього, але мені так само важко уявити, що знову переживатиму те саме. Ми завжди повертаємося до одного й того ж місця.”

Мія кивнула, спостерігаючи за нею. “І ти ніколи не задумувалась, що, можливо, ти просто заслуговуєш на щось краще?”

Ці слова змусили Еллісон замислитися. Вона кохала Джейсона з усією пристрастю, але їхні стосунки завжди були складними. Вона завжди пробачала його, завжди поверталася, але що це означало для неї самої?

Тим часом Джейсон також боровся зі своїми почуттями. Він повернувся до студії, сподіваючись, що музика допоможе йому знайти відповіді. Але жодна з його пісень не могла передати тих емоцій, які він відчував. Він почувався втраченим.

Одного дня він вирішив зателефонувати своєму старому другові, з яким давно не розмовляв. Це був музикант, який завжди надихав його на нові звершення, і Джейсон сподівався, що їхня розмова допоможе йому зрозуміти, що робити далі.

“Ти коли-небудь відчував, що втрачаєш себе?” — запитав Джейсон після кількох хвилин  розмови зі старим другом. Він сидів у своїй студії, стискаючи гітару, ніби шукав підтримки у знайомих струнах.

На іншому кінці лінії його друг, Томас, зітхнув. “Звісно, кожен із нас іноді втрачає себе, особливо коли намагається бути кимось для інших. Але питання в тому, Джейсоне, ким ти хочеш бути насправді? Для себе, не для Еллісон, не для світу, а для себе.”

Джейсон задумався. Останні кілька років він присвятив кар’єрі, намагався зберегти стосунки, але все більше втрачав контроль над тим, що означає “бути собою”. Він завжди біг вперед, намагаючись досягти нових висот, але чи справді він знав, чого хоче?

“Я не знаю,” — нарешті сказав він. “Але я знаю одне — без Еллісон я відчуваю себе порожнім.”

“І що ти збираєшся з цим робити?” — Томас запитав спокійно, даючи йому простір для роздумів.

Джейсон зітхнув. “Я хочу, щоб вона була в моєму житті. Я готовий змінитися для неї, для нас. Але боюся, що ми вже занадто далеко зайшли.”

“Часто те, чого ми найбільше боїмося, стає нашим найбільшим викликом,” — відповів Томас. “Якщо ти дійсно хочеш бути з нею, то будь готовий пройти цей шлях, навіть якщо він здається складним. Ти маєш показати їй, що змінився, але спочатку повинен зрозуміти себе.”

Того вечора Джейсон вирішив діяти. Він написав Еллісон повідомлення, запросивши її зустрітися. Це було непросто для нього, але він знав, що повинен бути чесним і відкритим, якщо хотів повернути її в своє життя.

Еллісон прочитала його повідомлення пізно ввечері, коли вже збиралася лягати спати. Її серце знову прискорено забилося. Вона не знала, що очікувати від цієї зустрічі. Вона все ще була сповнена сумнівів, але щось всередині змушувало її дати Джейсону ще один шанс.

Наступного дня, коли вони зустрілися в парку, атмосфера була напруженою. Еллісон сиділа на лавці, вдивляючись у тихий ставок перед собою. Джейсон підійшов до неї, його серце калатало від нервів. Він знав, що це може бути їхнім останнім шансом, і не хотів знову помилитися.

“Привіт,” — сказав він тихо, сідаючи поруч.

“Привіт,” — відповіла Еллісон, не відводячи погляду від води. Її голос був спокійний, але в ньому відчувалася стриманість. Вона боялася того, що може почути, але також хотіла зрозуміти, що він справді відчуває.

Джейсон почав говорити, зібравшись із думками. “Я багато думав про нас, про все, що сталося. І я зрозумів, що весь цей час я намагався бігти від своїх страхів. Я злякався, коли наші стосунки стали надто складними, і замість того, щоб боротися за нас, я віддалився. Але я більше не хочу тікати.”

Еллісон мовчала, слухаючи його зосереджено. Вона відчувала біль у його голосі, але водночас не була впевнена, чи зможе знову повірити йому після всього, що сталося.

“Я не можу змінити минуле,” — продовжив Джейсон. “Але я готовий змінити своє майбутнє. І це майбутнє я хочу будувати разом із тобою. Я знаю, що було багато болю, і я зробив багато помилок. Але я не можу відпустити тебе. Ти — частина мене, Еллі. І якщо ти даси мені шанс, я готовий боротися за нас.”

Еллісон нарешті відвела погляд від води і подивилася йому в очі. Вона бачила в них рішучість, якої раніше не було. Але її серце все ще вагалося.

“Джейсон, ми так багато разів намагалися все виправити, але кожного разу щось йшло не так,” — вона говорила тихо, але її слова несли в собі весь біль, який вона пережила. “Мені важко повірити, що цього разу все буде інакше. Я більше не хочу повторювати ті самі помилки.”