Читати книгу - "Лабіринти. Частина 1, Крістіна Таченко"

- Привіт усім!

-Привіт, привіт! - почали вони здороватись, їхні обличчя світилися теплом і доброзичливістю.

- Як справи? - спитала чорнява дівчина у червоній майці та джинсових шортах, дивлячись на мене з легкою цікавістю.

- Все гаразд. А у вас? - відповіла я, намагаючись виглядати невимушено.

- Теж все добре, - відповіла та ж сама дівчина.

«Було б добре, якби я ще знала як вас всіх звати і що нас об'єднує тут?» - подумала я, відчуваючи, як невідомість додає ще більше напруги.

Інша дівчина, з виразними гарними очима, що наче заворожували, запитала:

- Готова ввечері танцювати у Moulin Rouge?

- В Moulin Rouge? Так, звичайно! - сказала я швидко, щоб не подати навіть виду, що я спантеличена.

«Я буду танцювати канкан в Moulin Rouge!?» - Це було так неймовірно! - «Як я тут опинилася і чому саме я повинна танцювати в одному з найвідоміших кабаре світу? Чи це просто сон?»

- О шостій вечора треба бути готовою виїжджати і треба знати час, щоб відпочити, бо вечір буде не легким. крім Канкану ми будемо танцювати Кадриль, - перервала мої думки та сама дівчина.

«Що за Кадриль? Ой, надіюсь цей Кадриль, як і Канкан, у мене в крові і проблем з ним не буде!», - я намагалася залишити всі сумніви позаду, але тривога все одно не полишала мене.

Ввечері вчорашній автобус відвіз нас усіх в кабаре. В гримерці уже були наші сценічні костюми, залишилось переодягнутися, зробити зачіску та нафарбуватися. Мій костюм був біло-червоним і неймовірно сексуальним. Плаття, призначене для виконання танцю, було пишне, з великою кількістю воланів та рюш, яке ідеально підкреслювало мою фігуру. Підюпник був сильно прикріплений до подолу, щоб не дозволити костюму втратити свою форму під час рухів. Туфлі були на високому каблуку, але вони були стійкими і на диво зручними - не ковзали по підлозі, що було важливо для танцю.

Я була готова, вийшла до дівчат і мене одразу покликав стиліст. Він ретельно підібрав моє волосся, закріпив його в елегантну зачіску і одягнув на голову червоне перо, яке додавало образу завершеності та шарму. Потім він наніс на моє обличчя макіяж, що підкреслював мої очі і губи, даючи мені вигляд справжньої танцівниці Moulin Rouge.

Через півгодини нас покликали за лаштунки. Всі ми зібралися, готові до виступу. Атмосфера була напружена, але водночас відчувалася якась магія. Тепер залишалося лише віддатися танцю і показати все, на що я здатна. Потім були овації, оплески, захват глядачів і, як не дивно, мене переповняла гордість за себе та за дівчат, що ми так класно танцювали. Більше на цей вечір у нас роботи не було, тому що всю увагу мужчин та жінок захопило шоу-спектакль «Chez Francis».

Ми з дівчатами переодяглися, трохи посиділи в гримерці й побалакали. Сміх і легка бесіда допомагали зняти напругу. З деякими я вже розговорилася та знала, як їх звати: Анджела, Лора, Катя, Белла, Моніка. Як я зрозуміла, це були їхні сценічні імена, адже вони були українками, тож справжні імена мали бути іншими. Але з якихось причин вони називали себе по іншому. Як, зрештою, і я. Були ще дві дівчини Мілена й Ніколь, які трималися осторонь, ніби самі по собі. Зайшов якийсь хлопець і приніс вино, фрукти та цукерки від шанувальника нашого ансамблю. Це було приємно! Ми з дівчатами трохи випили, а деякі пішли курити.

Раптом сталося несподіване: так само, як учора, в гримерку влетіла жіночка-вихор і заявила, що мене негайно чекає бос! Дівчата переглянулися між собою з багатозначними поглядами. Я не знала, що на мене чекає, хто такий бос і що йому від мене потрібно. Але я слухняно пішла за тією жінкою.

«От би знати, як її звати» - думала я - «Незручно якось... Може, варто запитати, що відбувається і чому бос хоче мене бачити?»

- Месье П’єр уже тебе чекає, - сказала вона і кудись знову побігла.

«Месьє П’єр... Угу, отже, це його ім’я та номер телефону були записані в моєму записнику. Чудово! Тепер я хоча б знаю, як його звати» - я рішуче відчинила двері у його кабінет.

Переді мною стояв високий, привабливий чоловік, років 35-40. Його зовнішність нагадувала Брюса Вілліса - з впевненим поглядом і елегантною суворістю. Одягнений він був досить зухвало й сексуально: джинси, що сиділи ідеально і бордовий атласний піджак, який він носив просто на оголене красиве, помірно накачане тіло, підкреслюючи свою силу та впевненість. На ногах - туфлі, що явно були останнім писком моди, їхня витончена форма і блиск привертали увагу, додаючи йому ще більше шарму. Він виглядав так, ніби тільки що зійшов із обкладинки модного журналу, і це одразу ставало очевидним.

– Mon cher Jeanne! Comment êtes-vous? (Моя люба Жанно! Як ти?)
– Je vais bien, merci. Et vous? (Все добре, дякую. А ви?)
– Très bien! Mais je ne comprends pas, comment sais-tu français? (Дуже добре. Але я не розумію, звідки ти знаєш французький?)
– J'ai fait un peu de français, mais j'ai tout oublié... (Я трохи вчила французький, але вже майже все забула...)

Після моєї відповіді він несподівано розлютився. Я не могла зрозуміти, чому! Він схопив телефон і почав дзвонити комусь. Голосно й швидко кричав щось французькою, настільки швидко, що я не змогла нічого розібрати. Потім різко кинув слухавку, і в кабінет знову увірвалася та жінка.