Читати книгу - "Лабіринти. Частина 1, Крістіна Таченко"

– Olga, elle connaît le français!!! D'où??? (Ольга, вона знає французький!!! Звідки???)
– Je ne sais pas!!! (Я не знаю!!!)

Ольга виглядала розгубленою й наляканою.

– Okay, do you know English? – знову звернувся він до мене. (Добре, чи ти знаєш англійську?)
– Yes, I do. (Так, я знаю.)
– YOU HAVE NEVER SPOKEN ENGLISH AND FRENCH! WHAT HAS HAPPENED TO YOU? ARE YOU TAKING DRUGS AGAIN? (Ти ніколи не говорила англійською чи французькою!!! Що з тобою трапилось? Ти знову вживаєш наркотики?)

Його англійська звучала з помітним французьким акцентом, але говорив він досить добре.

- No! - сказала я. (Ні, я не вживаю!)

«Знову тема наркотиків, жах. Та не вживаю я наркотики!!!» - хотілося закричати, щоб вони усі нарешті це збагнули! П’єр та Ольга вийшли з кабінету і залишили мене наодинці з моїми думками. Їх не було хвилин двадцять і за цей час я встигла добре замислитись, чому все склалося так, як склалося. Коли вони повернулися, П’єр виглядав трохи краще, хоча його настрій все ще залишався напруженим. Він злісно кидав на мене погляди, ніби намагаючись щось зрозуміти або винести якісь висновки, але при цьому я відчувала, що він стримується. Ольга виглядала спокійно, але її погляд був насторожений, ніби вона теж відчувала напругу в повітрі.

- Йдемо, нам вже час, - звернулася Ольга до мене.
- Goodbye, - сказав бос мені. (До побачення!)
- Goodbye, - відповіла я. (До побачення!)

Коли ми прийшли до гримерки, дівчата вже були добряче п’яні. Їхні сміх і галас заповнювали кімнату, а погляди були розмитими і непевними. Виявилося, що ще кілька шанувальників передали їм пляшки вина, і вони, мабуть, не змогли відмовитись. Повітря в кімнаті стало важким від запаху алкоголю, а дівчата, вже злегка розслаблені, жартували і весело перегукувались одна з одною. Я намагалася залишитись спокійною, але навіть я не могла не відчути, як атмосфера навколо стала менш серйозною і більш хаотичною.

- Дівчата, збираймося, час додому, - оголосила жіночка-вихор.

Я взяла сумочку й разом із усіма вийшла до автобуса. Як і вчора, автобус дорогою підібрав повій і відвіз нас усіх до особняка. Ми повечеряли і розійшлися по кімнатах. Я була настільки втомлена й приголомшена неприємною розмовою з босом, що навіть не пішла в душ, а одразу лягла спати.

Зранку мене розбудила Лора о десятій.

- Прокидайся, сьогодні дають зарплату, - сказала вона, - у нас буде два дні вихідних і ми зможемо трохи погуляти.

- О, це супер, - зауважила я.
- До десятої вечора треба бути в борделі. Так сказала Ольга, щоб не було проблем із босом. А тепер час їсти. Одягайся і пішли!

Я швидко прийняла душ, одяглася, і ми вийшли з кімнати. У їдальні дівчата вже снідали. На сніданок подали бутерброди, омлет із зеленню, чай, каву й печиво. Я з задоволенням поїла. Близько дванадцятої приїхав бос, зібрав усіх у вітальні й роздав дівчатам конверти з грошима. Потім одразу ж поїхав. У моєму конверті лежало 2000 доларів. Нічого собі зарплата!

Два наступних дні пролетіли швидко. Я купила собі фотоапарат, щоб зробити безліч фотографій у Парижі. Треба ж ловити момент! Як і думала, Париж - це давнє красиве місто. Вдень воно яскраве, а вночі загадкове, романтичне. Ліхтарі світять, немов би зорі. Звісно, я побачила усе те, що так приваблює туристів: Ейфелеву вежу, Собор Паризької Богоматері, річку Сену, Єлисейські поля, Тріумфальну арку, Лувр, багато церков, соборів, музеїв, галерей, назви яких я не запам'ятала, проте я усе-усе фотографувала на пам’ять. Парки та сади у Парижі просто неперевершені! Словами цю всю красу не опишеш, тому раджу побувати у Парижі і побачити все на власні очі!

В наш перший вихідний день Лора запропонувала побувати у піцерії Nick's Pizza, що знаходиться в районі Паризької Опери. Цей район славиться величними бульварами, вишуканими пасажами та розважальними закладами в стилі ар-нуво. Навколо панує атмосфера елегантності та шарму, адже по сусідству з Nick's Pizza розташовані різноманітні бари, ресторани японської, американської, французької та італійської кухонь, театри та кінотеатри, що надають району ще більше життєвого ритму. В самій піцерії атмосфера була тепла та затишна, а піца справжнім кулінарним шедевром. Вона дійсно була смачна, просто танула у роті, на відміну від нашої, української, що не йшла в жодне порівняння з цією.

На другий день право вибрати, куди піти поїсти, було моїм, і я обрала ресторан La Petite Rose des Sables з французькою кухнею. Ми місця не бронювали, бо вирішили відвідати його спонтанно, але нам дуже пощастило - для нас знайшлося два вільних місця! Ресторан виявився невеликим, але дуже затишним, зі справжньою сімейною атмосферою, що додавала відчуття тепла і комфорту. Їжа була смачна, і порції дійсно виявилися величезними! Офіціантка була привітною, хоча розмовляла лише французькою, але, на щастя, я знаю цю мову! Лора дуже здивувалася, так само, як і Месьє П’єр, коли дізналася, що я володію французькою. Я не знала, що їй відповісти, тому просто промовчала, намагаючись не звертати на себе зайвої уваги.

Після ресторану ми вирішили прогулятися районом Шато д’О. Це був цікавий район, з маленькими вуличками, де ми зустріли багато іммігрантів, ймовірно з Індії, Пакистану, Африки - це було зрозуміло з їхнього зовнішнього вигляду та одягу. І саме тут ми помітили велику кількість індійських ресторанів та магазинчиків, що надавали району своєрідний колорит і атмосферу, відмінну від решти міста.