Читати книгу - "Мапа до себе, Софі Сайк"

Я відкрила першу сторінку твого записника:

Спробую боротися з цим світом ще три дні. Лише три, тому що я й так довго відкладала. Не знаю, звідки ще в мене беруться сили. Здається, що я в цьому житті бранка. Але я спробую дотримати цю обіцянку. Тому що голос у голові, як поламане радіо, все повторює й повторює: «Будь ласка, ще не згорай». Знати б, де вимикається це радіо.

Те саме, що сьогодні буде і завтра,
Дні схожі один на один.
Ми горимо, наче ватра,
Проживаючи визначену кількість годин.

Несемо в душі попіл,
А очі застилає нам дим.
То як знайти нам суходіл,
Де можна нарешті змити цей грим?

Як повірити, що ми не падаємо, а летимо?
Коли крила давно вже розбиті.
І до центру Землі ми мчимо,
А ядро пече все більше кожної миті.

Знайти тепло ми хотіли,
Але вже не відчуваємо ми наших тіл.
О, як ми красиво горіли,
Так і не отримавши на життя дозвіл.

Прочитавши запис, я почала захлинатися, і все моє тіло заціпеніло. Здавалося, що мене полишає життя. Я нічого не розуміла.

Спробувала закрити очі й привести до ладу своє дихання. Коли я нарешті прийшла до тями, я сховала твій блокнот у сумку, не маючи сил і змоги читати далі.

То ось чому ти встановила рамки в три дні... Тоді навіщо ти завела новий записник, якщо не збиралася його продовжувати?

Десь усе ж таки жевріє надія, – хотіла вірити я, поступово провалюючись у сон.