Читати книгу - "На зустріч любові, Софія Кривцова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ігор мовчав. Його погляд був настільки серйозним, що я знову почала сумніватися, чи правильно зробила, погодившись на цю зустріч.
— Що? — запитала я, намагаючись зберігати спокій.
— Ти не пошкодуєш, — повторив він, але тепер у його голосі було щось інше. Наче він сам переконував себе.
Ми сиділи на лавці, оточені тишею парку. Лише шелест листя і десь у далині сміх дітей. Я дивилася на Ігоря, і в мені змішувалися спогади, біль і бажання зрозуміти, чого він хоче насправді.
— Знаєш, — почав він, нарешті порушуючи тишу, — я думав, що вмію жити без тебе.
— І як це було? — іронічно запитала я, склавши руки на грудях.
— Порожньо, — чесно відповів він. — Спочатку здавалося, що все добре, а потім… потім це відчуття, ніби тебе вирвали з мене.
Його слова звучали щиро, але я не могла забути те, що він зробив.
— Ти ж сам вирішив піти, — нагадала я. — Я не просила тебе залишатися.
Ігор нервово потер долоні.
— Я знаю, — зізнався він. — Я був дурнем. Я злякався.
-Чого ти боявся,Ігоре?
— Усього. Відповідальності, тебе, нас… Я не знав, чи зможу бути тим, ким ти хотіла.
Його слова боляче врізалися в мене.
— А тепер знаєш? — запитала я, намагаючись приховати емоції.
— Тепер знаю, що не можу без тебе, — відповів він тихо, майже шепотом.
Я мовчала. Його зізнання були красивими, але чи були вони справжніми?
-Ігоре,я не знаю чи зможу довіряти тобі знову,ти маєш таємниці які мені не розповідаєш.
Його очі шукали мої, і я вже була готова щось відповісти, коли мій телефон раптово задзвонив. Я витягнула його з кишені, подивилася на екран — невідомий номер.
— Зараз, — прошепотіла я, піднімаючи слухавку.
— Аліна? — голос на іншому кінці був жіночий, але чужий.
— Так, це я. Хто це?
— Тобі треба знати щось про Ігоря, — сказала вона, і я відчула, як всередині все холоне.
— Хто ви? Що трапилося?
— Я… не можу все пояснити зараз, — жінка говорила швидко, ніби боялася, що її почують. — Але будь обережна. Він не той, ким здається.
— Що це за жарти? — я обурилася, намагаючись зрозуміти, що відбувається.
— Просто пам’ятай мої слова. Він бреше.
Дзвінок обірвався.
— Хто це був? — запитав Ігор, уважно дивлячись на мене.
Я опустила телефон і подивилася на нього.
— Хтось сказав, що ти не той, ким здаєшся, — відповіла я прямо.
Ігор знітився. Його щелепи напружилися, і він відвернувся.
— Це безглуздо, — сказав він після паузи.
— Це так? — я піднялася з лавки, не зводячи з нього погляду. — Бо якщо ти щось приховуєш, то краще скажи зараз,досить цих загадок які нікому не потрібні.
Він не відповів. Його мовчання було промовистішим за будь-які слова.
— Ігоре, — моє серце стискалося від напруги. — Що відбувається?
Він подивився на мене, його очі були наповнені сум’яттям.
— Я все поясню, але не зараз, — сказав він. — Просто довірся мені.
— Довіритися? — я зірвалася. — Ти серйозно? Після всього?
Він підвівся і взяв мене за руку.
— Аліно, це складніше, ніж ти думаєш, — сказав він тихо, але твердо.
— Тоді зроби простіше: скажи правду, — відповіла я, вириваючи руку.
— Ти хочеш знати правду? — його голос піднявся, і я відчула, як у повітрі наростає напруга.
— Так, хочу, — відповіла я твердо, дивлячись йому прямо в очі.
Ігор мовчав. Його погляд був настільки серйозним, що я знову почала сумніватися, чи правильно зробила, погодившись на цю зустріч.
Він зробив крок назад і подивився кудись убік, ніби зважувався.
— Добре, — сказав він нарешті. — Але будь готова, що це змінить усе.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На зустріч любові, Софія Кривцова», після закриття браузера.