Читати книгу - "Крісмас сторі, Ярл Конг"

Евелін

***

Сам того не підозрюючи цей Кевін... Хех, Кевін, Кев, прямо як той, кого постійно забували, і, як на мене, робили це завідомо спеціально (ви бачили той будинок після зустрічі зі злодіями?), підійняв мій настрій до нереальних висот. Якщо перша зірка на небі давно сяє, то от зараз я можу з нею легко посперечатися, хто випромінює більше блиску, оскільки завдяки цим коштам чоловіка, завдяки цьому донату вдалося остаточно закрити збір на побудову нового притулку для тваринок і тепер безліч песиків отримують новий будинок. З новими, ширшими вольєрами, з чималою територією для спокійних прогулянок з людьми та веселих перегонів одне з одним. Як же це круто. Як же це неймовірно!

- Привіт, мамусю! Щасливого Різдва! - Весело викрикую в слухавку, приймаючи виклик від рідної. Одна з моїх мрій - стрибнути з парашутом. Зависнути в повітрі над всім світом та насолоджуватися краєвидами, цією неповторною свободою, коли все перед тобою. І наразі я таке враження переживаю репетицію цієї мрії, дуже реалістичну репетицію, адже я літаю. Десь далеко, десь між хмарами, рожевого кольору, та в ніздрі вбивається запах ванілі. Фізично я тут, ногами вперта в землі, та душа радіє, тріпоче, літає.

- І тобі, доню, щасливого Різдва.

Миттю цей політ переривається, ніби невидима нитка, яка тягнула мене до неба, і комусь набридло спостерігати за цими моїми щасливими моментами, тож дістали здоровезні ножиці, якими ото обрізають садові кущі, і впевнено перерізають цю нить, від чого я боляче приземляюся на землю. Забиваючись всім тілом, адже від голосу рідної все затерпає. Кожна клітиночка тіла.

- Мам, що трапилося? - Ось і казочці кінець...

- Тут загалом така справа...

- Мамо, що сталося? - Язик ледве ворушиться, ледве виконує покладені на нього функції.

- Кашалоту погано...

- Як погано? Чому погано? Що з ним трапилося? - Кашалотик це мій котик. Вредний малий, зі своїм противненьким характером, але ж такий любий мій дружбанчик. Моя віддушина. Моє щастя. Моє дитя.

- Ми не знаємо чому, але він кашляє...

- Знову дід? - Промовляю, а після відкриваю рота, бо вже схлипи починають вириватися звідтіля, істерика підкочує до горла, загрожуючи скоро перетворитися в голосні ридання.

- Та ні, дідусь нічого йому не давав, але...

- Я скоро буду.

Заспокойся! Краще за тебе малому ніхто не допоможе. Чуєш? Заспокойся!

Я б і рада, але схлипи стають все голосніше і частіше, це явна ознака того, що не вийде вчасно вгамуватися і взяти себе в руки.

- Ти чого плачеш?

Та цей голос, а тим більше ця постать, яка виникає біля мене, змушує поставити на паузу завивання. Призупинити їх хоч на пару секунд.

- Моєму коту погано, - що я і казала - вистачило і справді на декілька секунд, а після цієї фрази знову накриває. Назвала я малого Кашалотом, тому що він ніяк не міг наїстися, коли я його знайшла. Поряд зі смітником. Якесь мерзенне двоноге створіння викинуло це руде чудо. Так от, в малого був такий апетит, що ім'я само по собі знайшло свого власника, а я знайшла друга на все життя. Життю якого тепер загрожувала небезпека.

- Пішли, - Кевін бере мене за руку, тепер вже не задля того, щоб потанцювати навколо ялинки, і кудись намагається зрушити.

- Куди? - Та я не піддаюся, бо, по-перше, ще в ступорі від новини, яку розповіла мені мама, а, по-друге, куди пішли? Мені до кота потрібно. Негайно! А він що мені пропонує? Проміняти свого улюбленця на...

- За твоїм котом поїхали. В мене машина через дорогу припаркована. Ходімо.

Цього разу я не пручаюся, а навіщо, та і чоловік більше впевнено мене потягнув за собою, напевно, усвідомив, що я перебуваю в шоку, тому не можу адекватно аналізувати ситуацію.

- А я? - Нетямуще розводить руками Регіна, не розуміючи, як це так всі її покидають.

- Йди дригайся у свій клуб!

Навіть не розвертаючись в сторону дівчини, рукою на неї махає чоловік і продовжує впевнено торувати наш з ним шлях до автомобіля.

- А що з ним трапилося? - Лунає з вуст Кевіна після того, як ми опинилися в салоні та я назвала адресу, по якій потрібно їхати.

- Кашляє. Ну, точніше, намагається виблювати, але нічого не виходить, - уявляю, як малому боляче, як він не тямить, чому так кепсько, і серце кров'ю обливається. Моє маленьке сонечко.

- І часто з ним таке? Ну, що він кашляє?

Я спочатку не відповідаю, переводжу погляд на чоловіка, щоб впевнитися, що це саме він ставить питання. Що він цікавиться моїм котом та тим, чому тому погано. Я б ніколи не подумала, що це все може відбуватися в реальності, якщо відштовхуватися від нашої першої перепалки, від моїх першочергових вражень від нього, коли мене прийняли за якусь дурну малолітку.

- Взагалі, ні, практично ніколи, якщо дотримуватися жорстокої дієти, - як виявилося згодом, вже після того, як малий залишився жити у нас з батьками, в Кашалотика був зіпсований шлунок. Або його годували хтозна-чим, або малий так виборював собі життя на цьому світі, що їв все підряд, але проблема зі шлунком тепер в нього до кінця життя. Це вже не виправити, не змінити, потрібно тільки чітко дотримуватися правил вживання їжі. Сухий корм, дуже рідко мокрий, і нічого. Взагалі нічого.

- Я так розумію, сьогодні ця дієта зазнала змін? - Попри те, що чоловік ставить питання одне за одним, він уважно стежить за дорогою, оскільки ми мчимо на шаленій швидкості, і позитив в тому, що багацько людей наразі знаходяться за святковими столами, зі своїми рідними, чи друзями, тож трафік майже вільний. Чим Кевін повною мірою користується, натискаючи на педаль газу.

- Скоріш за все, дід дав йому кістку від курки, - а Кашалотику не можна кісток. Ніяких. Взагалі ніяких. Я це тисячу разів пояснювала кожному члену родини, дідові взагалі тисячу й один раз, оскільки він чи то забув, чи вирішив, що я дурню розказую, адже був момент, коли я не помітила й він нагодував кота кісткою. А потім не міг усвідомити, чому я на нього сварилася. Дід же вважає, що це кіт, отже, має все підряд "лопати". Начебто по його розповідях раніше коти були настільки неперебірливими, що навіть каміння сприймали за шикарні ласощі, хрумкаючи по десять кілограмів кожної днини й чудово почувалися. Ніхто не жалівся.

- Курячі кістки загалом нікому не можна, не кажучи вже про кота з проблемами зі шлунком, - Кевін ніби самому собі це промовив, після цього ще й себе ляснув рукою по голові, начебто беззвучно коментуючи "як можна було до цього додуматися?" - гаразд, давай так, дзвони до мами й скажи їй, щоб виносила цього пацієнта на вулицю, щоб ми не витрачали дарма часу. Ми через пару хвилин будемо на місці.

- Добре, зараз, - дивлюся на екран телефону, вишукуючи серед контактів номер рідної, а боковим зором помічаю, як чоловік знімає свій мобільний з панелі приладів, де до цього була налаштована навігація, щось натискає на гаджеті та прикладає його до вуха.

- Вад, здоров, тут така справа, ти де?

Що він вигадав? До якого Вада набирає? Хто такий цей Вад? Запитань стає все більше, а відповідей все менше.

- Слухай, я, звичайно, вибачаюся, що відриваю тебе у свято від родини, та ти мені дуже потрібен. По заріз потрібен. Готовий відшкодувати всі фінансові та моральні збитки, але сьогодні мені катастрофічно необхідні твої неймовірні здібності ветеринара. Потрібно допомогти одному малому, але такому чудовому жителю цієї планети.