Читати книгу - "Клеймо нареченої , Сніжана Якимчик"

Я провів поглядом по розбитій лампі на підлозі, по стільцю, який вона, здається, намагалася пересунути до вікна.

– Ти що, справді вирішила тікати? – голос мій був тихим, але загрозливим.

Еліана різко випросталася.

– А що мені залишалося? Чекати, поки ти вирішиш, коли я можу дихати, а коли ні?!

Я зробив крок до неї.

– Ти навіть не уявляєш, у що вплуталася. І тобі не сподобається, якщо я почну встановлювати справжні правила.

Вона не відступила.

– Я не твоя власність!

Я нахилився ближче, схопивши її за підборіддя.

– Моя. – я вимовив це повільно, даючи їй зрозуміти, що це не обговорюється.

Вона тремтіла, але не від страху. Від гніву.

Я відпустив її різко, відступив назад і глибоко вдихнув.

– Завтра починається твоє нове життя. І якщо ти спробуєш втекти ще раз…

Я не договорив, лише подивився на неї довгим, важким поглядом.

Потім вийшов, залишивши її в темній кімнаті, де вона мала достатньо часу подумати про свою дурну спробу.

Я зачинив двері і зустрів погляд Тео, який чекав у коридорі, спершись на стіну.

– Ти поводишся так, ніби боїшся її.

Я стиснув щелепи.

– Я не боюся нікого.

Тео хмикнув.

– Тоді чому так сильно намагаєшся переконати в цьому самого себе?