Читати книгу - "Похибка другого типу, Invisibility mask"

Положення було не дуже зручним, тому я сів у ліжку, нахиляючись ближче до неї. Її дихання поступово стало рівнішим, напруга в тілі почала спадати. У якийсь момент мені здалося, що вона прокинулася — її тіло злегка напружилося, але потім розслабилося, і вона просто опустила голову на мої коліна. Її обличчя було спокійним, але водночас таким вразливим.

Я завмер, намагаючись не порушити цей крихкий момент. Її довірливий жест — мимовільний чи свідомий — змусив мене відчути щось, що важко було назвати. Це була не просто турбота чи вина за все, що я зробив. Це було щось глибше, чого я навіть не хотів визнавати.

Я б залишався так всю ніч, спостерігаючи, як її дихання стає спокійнішим, а кошмари відступають. Але ніч підходила до кінця, і скоро мало світати. Я знав, що Арі не оцінила б такого пробудження — на моїх колінах, під моїм пильним поглядом. Тому я обережно переклав її назад на подушку, щоб не потривожити її сон.

Перед тим як повернутися на свою сторону ліжка, я нахилився і залишив легкий, майже невідчутний поцілунок у її волоссі. Другу ніч підряд вона засинала поруч зі мною як моя дружина. І другу ніч підряд усе, що я міг зробити, — це доторкнутися до неї, поки мій Янгол спав.

Не знаю о котрій я заснув, але мій сон перервав різкий удар подушкою.

— Ти був на моїй частині ліжка! — обурено вигукнула вона, прицілюючись подушкою для нового удару.

Я розплющив очі і побачив, як вона стоїть наді мною з рішучістю в очах.

— І тобі доброго ранку, мила, — сказав я, припіднімаючись і намагаючись прокинутися остаточно.

— Подушка неправильно лежить! Лео! — вона знову підняла подушку, готова завдати ще одного удару, але я миттєво схопив її руки, притягуючи ближче до себе.

Здавалося, її обурення тільки наростало, поки вона не усвідомила, що тепер повністю розпласталася на мені. Її обличчя застигло, а очі широко розкрилися, коли вона зрозуміла, наскільки близько ми зараз знаходимося.

Вона з силою спробувала вирватися, але це виглядало навіть смішно. Її рухи були різкими, але хаотичними, і я лише міцніше тримав її, посміхаючись.

— Відпусти мене, інакше... — її голос урвався, коли вона відчула мою ерекцію, що впиралася в її низ живота. Її обличчя почервоніло, а слова просто застрягли десь між злістю і збентеженням.

— Інакше що? — запитав я тихо, спостерігаючи за зміною виразу на її обличчі.

Вона затримала дихання, а потім різко відвела очі, намагаючись не здаватися збентеженою.

— Відпусти мене, Лео, — нарешті прохрипіла вона, але її голос уже не звучав так впевнено, як раніше.

— Якщо я відпущу, ти знову почнеш кидатися подушками? — запитав я з усмішкою, хоча зовсім не поспішав виконувати її прохання.

Момент тривав трохи довше, ніж мав би. Її тіло відчувалося теплим і реальним, надто близьким. Але я знав, що не варто затягувати.

Обережно, але неохоче, я розтиснув руки, дозволяючи їй відсторонитися. Вона відразу ж схопила подушку і кинула її на своє місце.

— Тримайся на своїй стороні, — пробурмотіла вона, не дивлячись у мій бік, але рум’янець на її щоках усе ще залишався. 

Сперечатись далі не було часу, тому я залишив її з подушками і пішов у душ, щоб зібратися на роботу. Холодна вода допомогла трохи очистити голову від думок про те, як ця дівчина може одночасно виводити мене з себе і зачаровувати.

Коли я спустився вниз, то побачив, як Мерлін, енергійно жестикулюючи, щось обговорює з Аріель. На диво, проблеми між ними не виникло — вони, здається, знайшли спільну мову швидше, ніж я встиг вмикнути кавову машину.

— Сідай, я приготувала яєчню, як ти любиш, — з усмішкою сказала Мерлін, ставлячи переді мною тарілку. Її тон іноді змушувала мене задуматись, чи то вона працює на мене, чи я на неї.

— Я поспішаю, — відповів я, відсуваючи тарілку. — Поснідаю в офісі.

— Аріель, скажи щось своєму чоловіку! Як це не поснідати з такою красунею-дружиною? — її голос був легким і грайливим, але цього було достатньо, щоб Арі мало не поперхнулася чаєм.

Я не втримався від усмішки.

— Лише заради моєї красуні-дружини затримаюсь на сніданок, — промовив я, нахиляючись, щоб залишити легкий поцілунок на її щоці.

Її погляд говорив про все. Чай, який вона тримала, цілком міг опинитися на мені, якби не присутність Мерлін.

Але Аріель явно стримувалася. Це було навіть цікаво. Мій Янгол, здається, була готова відкрити серце усім на світі, окрім мене. І все ж, у неї з'явився апетит, тому усе інше я міг терпіти. Навіть те, як вона кидала на мене погляди «тобі варто вже йти».

Мерлін вийшла на терасу, залишаючи нас удвох. Вона працювала у нашій родині ще тоді, коли мої батьки були живі. Я сподівався, що її вірність і звичка тримати язик за зубами не зникли з часом.

Я поглянув на Аріель, яка сиділа за столом, пильно розглядаючи чашку чаю в руках, ніби там ховалася відповідь на всі її питання.

— Водій приїде через пів години, — сказав я, порушуючи мовчання. — Він залишатиметься тут весь час. Я залишив на столі в нашій спальні твою кредитну картку.

Її погляд піднявся, і в ньому знову читався виклик.

— Мені не потрібні твої гроші, — промовила вона тихо, але кожне слово звучало гостро. Я думав, що ми вже пройшли цю тему, але ні.

Я зітхнув, намагаючись тримати себе в руках.

— На ваших рахунках арешт, і це довгий процес. Ти моя дружина, Аріель. Не перетворюй це на ще одну проблему.

Її губи злегка стиснулися, ніби вона вже була готова відповісти, але стрималася.

— Вдалого дня, мила, — сказав я, піднімаючись зі столу і кидаючи на неї останній погляд перед тим, як попрямувати до виходу.

Аріель не відповіла, лише відвернулася, зробивши вигляд, що вивчає залишки чаю в чашці. Її мовчання було красномовнішим за будь-які слова.

Роботи було надто багато, і я намагався зосередитися на справах. Але ситуація з матір’ю Аріель усе ускладнювала. Здавалося, ця жінка підписувала будь-який папірець, який їй підсовували, не розуміючи наслідків. Її легковажність створила справжній хаос, розгрібати який тепер доводилося мені.