Читати книгу - "Інґа"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Неймовірним товаром, що зробив Веннер-Ґрена відомим у світі і казково багатим, став побутовий пилосос. Веннер-Ґрен не був ані винахідником, ані інженером. Як і Стів Джобс наприкінці XX століття, він виявився генієм продажів із інтуїтивним розумінням бажань споживачів і стабільно чималою кількістю ідей, як поліпшити вже наявні товари або створити нові, про які ще ніхто й гадки не мав[3].
У 1908 році Веннер-Ґрен працював продавцем машин, що очищували зерно, коли якось у вітрині віденської крамниці побачив хитромудрий прилад дивної конструкції, ранній прототип американського електричного побутового пилососа. У часи, коли середньостатистична домогосподарка присвячувала сім годин щодня домашнім клопотам, Веннер-Ґрен інтуїтивно збагнув, що саме такого продукту жадає кожна жінка. Він придбав частину прав дистрибуції цього приладу з вітрини.
Під кінець Першої світової війни Веннер-Ґрен уже придбав кілька компаній і об’єднав їх у корпорацію, нині відому як Electrolux, чий успіх дав йому змогу швидко розширити і урізноманітнити свої активи, особливо у літакобудуванні та зброї. Він заволодів контролем над Svenska Aeroplan AB (Saab). Ще задовго до запуску виробництва дивних автомобілів вона була найбільшою компанією з виготовлення літаків та зброї. Крім того, Веннер-Ґрен став головним акціонером легендарної корпорації Krupp у Німеччині, що випускала сталь, озброєння та боєприпаси. Тому він виявився основним постачальником військової техніки нацистській Німеччині.
Однак Веннер-Ґрен хотів прославитися і як миротворець. У 1937 році він написав і видав невеличку книжку «Заклик до розсудливості», в якій докоряв і фашистам, і комуністам за перешкоджання вільному підприємництву та особистій ініціативі. Він виступав за шведський «серединний шлях», в якому освічені олігархи (як-от він) залучалися до «виробничого самоконтролю», що зменшувало потребу державного втручання. Війни завжди виникали, коли окрема нація чи певні люди починали вважати, що можуть задовольнити матеріальні потреби за рахунок інших. А тепер технологія з її здатністю надавати «інструментарій для покриття основних потреб людства», за словами Веннер-Ґрена, могла зробити війни непотрібними, якби лише існувало більше міжнародного співробітництваjQuery.extend(Drupal.settings, {"basePath":"/","CToolsUrlIsAjaxTrusted":{"/b/561314/read?destination=b%2F561314%2Fread":true}});//1.
Так само, як Генрі Форд пробував відіграти роль посередника під час Першої світової війни, Веннер-Ґрен вважав, що його здібності у ділових переговорах можна застосувати у царині міжнародної дипломатії. У 1939 році, коли війна здавалася неминучою, він намагався організувати підписання мирного договору між Німеччиною і Великобританією, діючи з власної ініціативи як емісар поміж своїм другом, фельдмаршалом Германом Ґьорінґом і прем’єр-міністром Невіллом Чемберленом.
Звісно, він зазнав невдачі, але вже наступного року Ґьорінґ запросив Веннер-Ґрена як посередника для встановлення миру між Фінляндією і Радянським Союзом, бо німці побоювалися, що війна між ними завадить їхньому доступу до шведської сталі, вирішальної для німецьких військових потугjQuery.extend(Drupal.settings, {"basePath":"/","CToolsUrlIsAjaxTrusted":{"/b/561314/read?destination=b%2F561314%2Fread":true}});//0. Перш ніж взятися за цю дипломатичну місію, Веннер-Ґрен полетів до Вашинґтона порадитися із президентом Рузвельтом: вони багато разів зустрічалися у 1930-х, і Рузвельт вважав його поборником і адвокатом реформ «Нового курсу».
Веннер-Ґрена називали «шведським сфінксом». Дивне прізвисько з огляду на те, що він написав книжку, спокійно давав інтерв’ю і часто з’являвся у новинах. Коли 3 вересня 1939 року нацистська субмарина потопила британський пароплав Athenia на північному заході Ірландії, Веннер-Ґрен, який саме тоді і саме в тому місці йшов на Багами, використав свою величезну, понад дев’яностометрову яхту Southern Cross для порятунку нещасних. (Одним із тих, кого американське посольство в Лондоні відправило опитати когось із вцілілих пасажирів пароплава-потопельника, став син американського посла, Джек Кеннеді). Втім, замість похвали, така випадкова близькість яхти Веннер-Ґрена до місця трагедії викликала підозри у тому, що нацисти використовували її для заправки своїх субмарин.
Коли світ поглинуло полум’я війни, Веннер-Ґрен відійшов від міжнародної політики, оселившись у своїй казковій багамській резиденції. Але навіть і це призвело до підозр, позаяк одним із його сусідів і найближчих друзів виявився герцог Віндзорський, колишній король Едуард VIII, якого теж вважали прихильником нацистів. Через таку величезну таємничість навколо Веннер-Ґрена журналісти із палкою уявою намагалися зв’язати його та герцога Віндзорського із вбивством у 1943 році мультимільйонера сера Гаррі Оукса — канадійця і їхнього багамського сусіда, який, буцімто, готувався викрити їх як агентів нацистів. Та в офіційному розслідуванні вбивства вони ніколи не фігурували[if lt IE 7.]> .
Тепер, у червні 1941 року, Веннер-Ґрен повернувся до Вашинґтона, але для чого? Ця Інґа, репортерка-початківець, яка ніколи раніше не працювала в американських газетах, отримала завдання, що вже само по собі було незвичним. Та особливо округлилися очі у деяких її колег з Times-Herald через те, що вона й справді добилася інтерв’ю завдяки якимсь незрозумілим особистим стосункам зі струнким, витонченим, шістдесятичотирирічним Веннер-Ґреном.
Розділ 7«Можливо, ви бачили?»
Хай ширилися чутки, що Інґа була коханкою Акселя Веннер-Ґрена, доказів цьому немає[if lt IE 7.]>
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інґа», після закриття браузера.