Книги Українською Мовою » 💙 Драматургія » За двома зайцями 📚 - Українською

Читати книгу - "За двома зайцями"

284
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "За двома зайцями" автора Михайло Петрович Старицький. Жанр книги: 💙 Драматургія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 24
Перейти на сторінку:
Сви­рид Пет­ро­вич Голох­вастов!

Прокіп Сви­ри­до­вич. Ду­же, ду­же ра­дий, що ба­чу розумн­ого чо­ловіка; ро­зум­но­го чо­ловіка пос­лу­хать - ве­ли­ка втіха! (Тричі цілує). Ду­же раді! Про­си­мо, сідай­те!

Проня (том­но). От крес­ло; про­шу, мусью!

Всі сіда­ють; Го­лох­вос­тий на кріслі ко­ло неї ж нап­ра­во; на­ліво ж на дзиґли­ках старі Сірки. Хим­ка ви­зи­ра з пе­карні; яка хви­ли­на - ти­хо.

Прокіп Сви­ри­до­вич. Поз­вольте спи­та­ти: ви си­нок по­кі­й­но­го Пет­ра Го­лох­вос­то­ва, що ци­люр­ню дер­жав за Ка­на­вою?

Проня. Ви, па­понько, не знать как го­во­ри­те: їхня хва­милія Го­лох­вас­тов, а ви ка­ко­гось хвос­та впле­ли!

Голохвостий. Да, моя хвамілія на­ти­ральна - Галахвас­тов, а то не­об­ра­зо­ван­на муж­ва ко­вер­каєть.

Проня. Ра­зумєється.

Явдокія Пи­липівна (до ста­ро­го). Бач, я ка­за­ла, що не той! А який ро­зум­ний!

Прокіп Сви­ри­до­вич. Ви­ба­чай­те, доб­родію, ми лю­ди про­сті, що чу­ли… Так ви, зна­чить, не йо­го, не ци­люр­ни­ка си­нок?

Голохвостий (змішав­шись). То єсть по на­турє, зна­чить, по тєлу, как во­диться; но по ду­ше, по об­ра­зо­ва­ності, дак ми уже не та хвор­ма…

Проня. Ав­жеж, об­ра­зо­ван­ний че­ловєк: хіба развє мож­на йо­го рівня­ти до прос­то­ти?

Явдокія Пи­липівна. Ку­ди нам там?!

Прокіп Сви­ри­до­вич. Так, так…

Яку хви­ли­ну ти­хо.

Химка (од две­рей­). Чи за­раз да­ва­ти ви­но і шклян­ки?

Проня (аж схо­пи­лась). Іди собі!

Прокіп Сви­ри­до­вич докірли­во ма­хає го­ло­вою, а ста­ра ру­кою.

Прокіп Сви­ри­до­вич. Гм, гм… дак ви уже ци­люрні не дер­жи­те?

Проня. Я уже раз вам га­ва­ри­ла: палікмах­терська, а ви все-та­ки ци­люр­ня, ци­люр­ня!

Явдокія Пи­липівна (докірли­во йо­му ки­ва). І як-та­ки!…

Прокіп Сви­ри­до­вич. Їй-бо­гу, за­був… ста­ра вже пам'ять…

Голохвостий. Ніча­во… ето трап­ляється, по прос­тотє, зна­чить. Я, відіте лі, заніма­юсь ках­вю­ра­ми і ко­мерцієй раз­ною. У ме­не ето­го до­ро­го­го делікат­но­го то­ва­ру - паров­и­цями; пуд­ри, лямб­ра, ди­ка­ло­ни, брильянти­ни!

Явдокія Пи­липівна. І брильянти?! Гос­по­ди!

Прокіп Сви­ри­до­вич. Я ду­маю, та­кий то­вар і грош­ви бе­ре - страх!

Проня. Ра­зумєється, не ва­шо­го: що вірьовки та гвозд­ки або сєрка!

Явдокія Пи­липівна. Е, ви, доч­ко, так не кажіть, і на цьо­му то­ва­рові доб­рий зарібок.

Проня. Пхе!

Голохвостий. На­щот дєнєг, до­ло­жу вам, так їх на етот де­лікат­ний то­вар їдьоть - страх! То єсть що­ден­но - си­ла! Ну, дак, сла­ва бо­гу, у ме­не етой дєньги не­пе­ре­вод­но: цєлий Хре­ща­тик ми­не ви­нен. Ми­не уже не раз го­во­ри­ли мої прият­елі: ох­ви­це­ра, мит­ро­по­личі ба­си, маркєли… што, ча­во, мол, не за­ку­пиш ти ма­га­зи­нов на Хре­ща­ти­ку? Дак я їм: на чор­та той ми­не кло­пот? У ме­ня єсть бла­го­род­ний ма­те­рі­ал, то пу­щай і другі тор­гу­ють!

Явдокія Пи­липівна (до Про­ко­пи Сви­ри­до­ви­ча). От багат­ий!

Прокіп Сви­ри­до­вич (до неї). Прав­да.

Проня. Ви очінно добрі.

Голохвостий. Мерсі! На­ти­рально, в кож­ном об­хож­денії глав­ная хвор­ма - вче­ность. По­то­му єже­ли че­ловєк уче­ний, так йо­му уже свєт пе­ре­ме­няється; тог­ди, тог­ди, приміром, що Химцє будєт бєлоє, то йо­му ря­боє, што Химцє будєт ця­ця, то йо­му… пар­дон!… Ви ме­ня, Про­ню Про­ко­пов­но, по­ні­ма­єте?

Проня. Ра­зумєється, што ро­зум­ний чо­ловєк зовсєм інча­го; вот і мині те­пер все інче здається, бо я не­дар­ма у пен­ці­о­нє вчи­лась!

Явдокія Пи­липівна. О, то прав­да, що вчи­лась: не жаліли кош­ту: вся­ких мод зна! Які у неї плат­тя, шалі, сукні… яких квіток по­за­во­дить…

Проня. Ма­монько!

Голохвостий. О, Про­ня Про­ко­пов­на маєт скус! Єжелі ког­да че­ло­век по­ди­меться ра­зу­мом вго­ру ви­ще од лаврської ко­­ло­кольні да гля­нет от­ту­до­ва на лю­дей, то во­ни йо­му зда­ються-ка­жуться такі ма­ненькі, как па­цю­ки, пар­дон, кри­си! Поз­воліте папірос­ку?

Явдокія Пи­липівна. Куріть, здо­рові! (До ста­ро­го). Ну й ро­­зум­ний же!

Прокіп Сви­ри­до­вич. Аж страш­но!

Голохвостий (до Сірка). Не вгод­но лі?

Прокіп Сви­ри­до­вич. Спа­сибі, я не вжи­ваю; от ню­ха­ти, то дру­ге дєло, аж ніс трем­тить… Ну та й та­ба­ка ж у на­шо­го дяч­ка, ска­жу вам, і чорт йо­го зна, що він кла­де ту­ди? Ну, ці­лий день хо­диш та ню­хаєш пуч­ки…

Проня (до бать­ка). Та годі вже про ва­шу та­ба­ку! (До Го­ло­хвостого). Поз­вольте і мені папірос­ку!

Прокіп Сви­ри­до­вич. Во­ни ку­рять?

Явдокія Пи­липівна аж ру­ка­ми сплес­ну­ла.

Голохвостий (по­дає). Пар­дон! Нєту лі іног­да тут ог­ню, бо я своєго за­бил!

Проня (гу­кає). Хим­ко! Хим­ко! Па­дай ваг­ню!

Прокіп Сви­ри­до­вич. Ваг­ню!

Xимка ви­хо­дить з пов­ною пок­риш­кою жа­ру.

Проня. Ти б іще цілий віхоть при­нес­ла! Сірників дай­те, ма­­мо!

Xимка. Так і ка­за­ли б, а то «ваг­ню»…

Явдокія Пи­липівна по­чи­на шу­ка­ти.

Голохвостий. Не без­по­кой­тесь, пар­дон, я с етой са­мой по­к­риш­ки за­ку­рю. (З хвиг­ля­са­ми йде в се­редні двері за Хи­м­­кою вслід).


Вихід XIV

Т і ж без Го­лох­вос­то­го.

Проня. Що ви ме­не со­ро­ми­те? Що ви тут на­ка­за­ли - три мі­шки гре­ча­ної вов­ни?

Явдокія Пи­липівна. Та я ж мов­ча­ла…

Проня. Та ще ви так-сяк, а що батько, то й ци­люр­ню, і хво­с­та, і дя­ка, і та­ба­ку вте­лю­щив!

Прокіп Сви­ри­до­вич. Не знаю вже, як з уче­ни­ми…

Проня. Ідіть, про­сю вас, звідси обоє, бо помішаєте ще ме­ні пред­ло­женіє ро­бить.

Прокіп Сви­ри­до­вич. Ціка­во б пос­лу­ха­ти, як то вчені…

Явдокія Пи­липівна. Мо­же б, хоч двері од­чи­ни­ти?

Проня. Та ідіть, ідіть, ка­жу… от на­ка­заніє!

Прокіп Сви­ри­до­вич. Ходімо, це, бач, у них по-модньому!

Явдокія Пи­липівна. По-модньому ж!

Виходять до кімна­ти, але всю там­ту сце­ну ви­зи­ра­ють з-за две­рей, підслу­ха­ючи, і Хим­ка підслу­хує з пе­карні.


Вихід XV

Проня й Го­лох­вос­тий.

Голохвостий (з папіро­сою). Звольте! За­куріть!

Проня за­ку­рює, Го­лох­вос­тий ку­рить і ози­рається.

1 ... 11 12 13 ... 24
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За двома зайцями», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "За двома зайцями"