Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Небезпечне сватання 📚 - Українською

Читати книгу - "Небезпечне сватання"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Небезпечне сватання" автора Бьорнстьєрне Бйорнсон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 92
Перейти на сторінку:
щось чи їй причулось?

— Завтра й ми виганяємо худобу, — сказала Інгрід, щоб звернути його думки в інший бік.

— Я пожену череду, — сказав Турб’єрн.

— Ні, тато сам хоче гнати.

— Он як! — протягло мовив Турб’єрн і замовк.

— Він питав сьогодні про тебе, — знов озвалася сестра.

— Справді? — Турб’єрн зрізав ножиком гіллячку й почав обстругувати з неї кору.

— Аби ти частіше розмовляв з татом, — лагідно сказала сестра. Потім додала — Він тебе дуже любить.

— Може, й любить, — погодився брат.

— Він часто говорить про тебе, коли тебе немає.

— Зате рідко озивається, коли я є.

— Ти сам винен.

— Може, й винен.

— Не кажи так, Турб’єрне. Ти ж бо сам знаєш, чого тато сердиться на тебе.

— А чого?

— Сказати тобі?

— Що ти мені можеш сказати, Інгрід? Ти знаєш те, що й я.

— Так. А все одно скажу: ти надто багато собі дозволяєш. А тобі відомо, що тато цього не любить.

— Не в тім річ. Він хотів би тримати мене, як дитину, за руку.

— А як же інакше, коли ти з усіма б’єшся?

— По-твоєму, хай люди роблять і говорять усе, що їм заманеться, а я маю терпіти?

— Ні, але ти міг би часом і зійти комусь із дороги. Тато ніколи ні з ким не бився, і його в селі шанують.

— До нього, напевне, так не чіплялися, як до мене.

Інгрід помовчала, потім оглянулась і мовила:

— Може, не варто знов повертатися до цього, але я таки скажу тобі: не ходи туди, де бувають твої вороги.

— Ні, саме туди я піду! Недарма мене звуть Турб’єрном Гранлієном.

Він обстругав гіллячку й розколов її навпіл. Інгрід сиділа й дивилася на нього. Нарешті вона нерішуче спитала:

— Ти знаєш, що Кнут Нордгауг приїхав додому на сестрине весілля?

— Знаю.

Сестра підвела на нього очі й докірливо мовила:

— Ох, Турб’єрне, Турб’єрне!

— То що, по-твоєму, хай ще нахабніше стає між мною і кимось?

— Він не стає між вами. Принаймні стає не більше, ніж хтось хоче того.

— Ніхто не знає, хто чого хоче.

— О, ти добре знаєш!

— В кожному разі, сама вона нічого не каже.

— Як тобі не соромно!

Інгрід сердито глянула на брата, встала й озирнулася назад. Турб’єрн кинув гіллячку, сховав ножика в чохлик і обернувся до сестри.

— Слухай, мені вже все це остогидло. Люди перетирають на зубах її і мене тому, що ми не на очах. А з другого боку… я ніколи не буваю на Сульбакені, бо не подобаюся, бачите, її батькам. Мені не можна заходити до неї, як інші хлопці заходять до своїх дівчат, адже Сюневе в нас майже свята!

— Турб’єрне! — стривожено вигукнула Інгрід, та він ніби не чув її.

— Тато не хоче замовити за мене слово, каже: «Заслужи її, то й матимеш». Балаканина, сама балаканина. І що я можу на це відповісти? Я навіть не знаю, чи вона справді…

Інгрід кинулась на брата і, озираючись назад, затулила йому рота долонею. Тієї миті кущі знов розхилились, і з них вийшла висока, струнка, рум’яна дівчина. То була Сюневе.

— Добрий вечір! — привіталась вона.

Інгрід глянула на брата так, ніби хотіла сказати: «От бачиш!» У його очах теж світився докір: «Навіщо ти це влаштувала?» На Сюневе їм було соромно дивитись.

— Я на хвилину сяду біля вас, бо дуже сьогодні набігалась, — сказала Сюневе й опустилася на траву.

Турб’єрн повернув голову, наче хотів подивитись, чи там, де вона сіла, не мокро. А Інгрід глянула в бік Гранлієна й раптом крикнула:

— Ой-ой, Красуля знов відв’язалась і пішла на оране! Ох і шкідлива ж! І Лиска за нею! Терпцю вже з ними немає. Добре, що ми скоро будемо на полонині!

Вона помчала вниз, навіть не попрощавшись. Сюневе відразу підвелася.

— Ти вже йдеш? — спитав Турб’єрн.

— Іду, — відповіла дівчина, але не зрушила з місця.

— Побудь трохи, — попросив він, не дивлячись на неї.

— Іншим разом, — тихо відповіла вона.

— Може, доведеться довго чекати.

Сюневе звела на нього очі, він також глянув на неї, і обоє надовго замовкли.

— Може, сядеш? — трохи збентежено озвався нарешті він.

— Ні,— відповіла дівчина, залишаючись стояти.

Турб’єрн відчув, що в ньому наростає злість, та враз сталося те, чого він не сподівався: Сюневе ступила крок до нього, нахилилася, зазирнула йому в вічі і, всміхаючись, спитала:

— Ти сердишся на мене?

Турб’єрн побачив в очах у неї сльози.

— Ні,— відповів він і почервонів як буряк. Він простяг їй руку, але вона через сльози не

помітила цього. Він опустив руку і спитав:

— То ти все чула?

— Чула, — відповіла Сюневе, знов глянула на нього й усміхнулась, але очі її ще більше наповнились сльозами. Турб’єрн не знав, що йому робити.

— Я, мабуть, говорив дурниці,— вихопилось у нього.

Голос у нього був дуже лагідний. Сюневе опустила очі й ледь відвернулася.

1 ... 11 12 13 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Небезпечне сватання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Небезпечне сватання"