Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Якщо на землі є пекло… 📚 - Українською

Читати книгу - "Якщо на землі є пекло…"

255
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Якщо на землі є пекло…" автора Вадим Григорович Бойко. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 120
Перейти на сторінку:
блиску. Праворуч — двоярусні дерев'яні ліжка з матрацами, подушками і вовняними ковдрами. Всі вони акуратно заправлені й застелені. Біля них — шафки, тумбочки, табуретки. Вишаруваний піском і щітками великий дубовий стіл посередині вилискував, ніби дзеркало. Окремо в затишному кутку стояло нестандартне ліжко з різьбленими спинками й перинами. Над ліжком замість килима — квітчаста ковдра з фотографіями голих красунь у найрізноманітніших позах, а на суміжній стіні — колекція нагайок з гуми, сириці, волових жил і дроту. Тут жив блоковий на прізвисько Картяр. На його тумбочці завжди лежало з десяток колод гральних карт. Цей куток приміщення називався панським, а протилежний — господарчим. У господарчому стояла масивна шафа, а біля неї — оббита цинковою бляхою скриня для зберігання продуктів.

— Це «заброньовано» від пацюків, — пояснив Сигізмунд. — Від трупарні вони навідуються й сюди, прямо порятунку від них немає…

Він відімкнув замок на скрині, підняв важку ляду і вийняв невеликий, герметично закритий кесель[14], миски, ложки, черпак, ніж і два буханці хліба. Хлопці зачаровано дивилися на все те багатство.

— Беріть. Тримав спеціально для вас, кар'єрників, бо ще вчора дізнався, що сьогодні вас розподілять у блоки. А що найперше треба вам — я знаю з власного досвіду. Головне — хоч трохи підкріпитися, відпочити…

— Не знаємо, як і дякувати вам, — схвильовано сказав Жора.

— Та яка там дяка, — махнув рукою Сигізмунд. — Як будемо живі і вийдемо з цього пекла, отоді вже й подякуємо один одному. Тебе як звати?

— Георгій, Жора.

— Гарний голос у тебе. Чи, бува, не співак?

— Співав, але зараз не до того.

— Це правда, — сумно мовив Сигізмунд. — На співи тут не потягне… Так ви всі троє з Радянського Союзу?

— Всі, — відповів Жора. — Я з Одеси, Володя ось із Київщини, а Костянтин — із Севастополя.

— І давно потрапили до швабів?

— Давно. Вже років зо два.

— Ого! — здивувався Сигізмунд. — То ви вже бувалі в'язні. За два роки мало хто лишився живим у цих катівнях… А оті сім чоловік, що разом з вами, добре вам знайомі?

— Як вам сказати… — знизав плечима Жора. — Цілий місяць у кар'єрі були разом. А що вас цікавить?

— Може, серед них є такі, що не заслуговують допомоги? Не хотів би допомагати підлим людцям.

— Ні, підлих, здається, немає.

— Ну, тоді добре. Спробую завтра залишити вас у блоці. Зроблю вас прибиральниками. А якщо це й не вдасться, однаково допомагатиму вам. Хоча б на початку, поки трохи зміцнієте. А зараз — несіть…

— Спасибі вам, дорогий Сигізмунде! Ніколи не забудемо вашої доброти.

— Несіть, несіть.

І ось зворушені до сліз кар'єрники обідають, тремтячими руками тримають ложки й хліб, а на очах бринять сльози вдячності. Цей добрий Сигізмунд з сивими скронями й теплими очима повернув їм віру в життя, і це здавалося таким несподіваним дивом, в яке важко було й повірити. А їхній рятівник тим часом занотував у свій записничок їхні номери.

— Будете спати ось на цих нарах, поближче до дверей, внизу, на першому ярусі. У спеку не так задушливо. На аппель всі разом ставайте на лівий фланг. Будьте завжди разом і допомагайте один одному, — порадив бранцям. — До мене звертайтесь лише у виключних випадках і тільки офіційно: гер штубенельтестер. Ну, і як належить, виструнчуватися й знімати мютце. А втім, я завжди буду в блоці і керуватиму вами…

Жора перекладав Сигізмундове напуття французькою та італійською мовами, в'язні кивали у відповідь, що все, мовляв, розуміють, і продовжували обідати. Від хвилювання у кожного тремтіли пальці — фізичне виснаження і пережиті страждання давалися взнаки.

— Скажи пану Сигізмунду, — звернувся француз до Жори, — що ми ніколи не забудемо його доброти. За п'ять місяців неволі я вперше зустрічаю таку чуйну людину в особі штубового. Ми зобов'язані йому життям. Скажи, що життя марсельця Мішеля Камю належить йому. Нехай візьме моє життя будь-коли, якщо буде в тому потреба.

Жора переклав Сигізмундові схвильовані слова француза і додав від себе: так, ми всі вам зобов'язані, дорогий Сигізмунде, і спасибі вам ще раз за те, що ви така чуйна людина.

— Перестаньте сипати словами, — раптом розсердився Сигізмунд. — Пусте це все: реверанси, подяки. Кожна нормальна людина на моєму місці робитиме те саме. Ми вже відвикли від нормальних людей і нормальних вчинків. Поки є можливість, лягайте і спіть. Я буду тут, розбуджу…

Пообідавши, в'язні слухняно почали влаштовуватися там, де вказав Сигізмунд. Жора й Володя відвели геть знесиленого Костю до нар, зайняли там собі місця скраю од дверей, потім удвох взялися за посуд.

— А де можна помити? — запитав Жора.

— Поки що несіть сюди. — Сигізмунд знову повів їх до панської штуби.

— Може, віднести посуд на кухню?

— Не треба. Це зроблять дармоїди — піплі.

— А де ж вони зараз?

— У другій штубі. Ріжуться в карти. Там їх чортова дюжина. Страх ненавиджу цих проституток…

— А нас тут не застукає блоковий? — з острахом запитав Володя.

— Ні, не бійтеся. Він з писарем і другим штубовим у центральному блоці пиячить. Вся табірна аристократія завжди розважається там аж до вечірнього апелю. А наші капо в арбайтскомандах. Повернуться увечері за годину до апелю. Отже, — всміхнувся Сигізмунд, — командую блоком я. Маю також свого спостерігача у другій штубі. Через вікно він стежить за всім, що відбувається в таборі і біля нашого барака. Коли що-небудь — доповість, — заспокоїв він хлопців і почав розпитувати, як і звідки вони потрапили сюди.

Жора коротко розказав йому про свої й Володині поневіряння по фашистських катівнях, попросив Сигізмунда розповісти про себе.

1 ... 11 12 13 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Якщо на землі є пекло…», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Якщо на землі є пекло…"