Читати книгу - "Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва"

Усередині виявилося трохи краще. На першому поверсі розташовувався великий обідній зал із купою дерев'яних столів та довгих лавок. Відвідувачів виявилося лише троє. І то вони так активно поглинали щось із глека, ніби поспішали звалити звідси якнайшвидше.

— Три кімнати! І вечеря в кожну.

Я знайшла очима Рейдела, який зупинився біля прабатька барної стійки.

Її предком виявилася широка дерев'яна і дуже квола дошка на двох товстих ніжках. За нею по той бік знаходився невисокий лисий мужичок, який одним спритним жестом потягнув покладеннi перед ним монети.

— Нема харчів, — гаркнув він, — запізнилися ви, любі. Але сніданок на вас зробимо.

І потряс рукою з грошима, ніби натякаючи, що витратить їх саме на це.

Цікаво, а тут для карбування використовують справжні дорогоцінні метали? Чи якийсь метал, лише прив'язаний до цінних ресурсів та паперів?

Ох, скільки ж у мене запитань!

— Це що, ми залишилися без вечері? — гучним пошепком обурилася принцеса і подивилася на мене так, ніби це я останню каструлю з супом перевернула.

Ну і нехай злиться. Я їсти не хочу на нервовому ґрунті, тож і без вечері спокійно обійдуся. Та й взагалі, для себе я поки що вирішила сприймати все, що відбувається, як перегляд серіалу. Так простіше усвідомлювати незвичні речі. А як я зможу поговорити з Яном… Може, є спосіб повернутися додому? Я була б не проти опинитися у звичному середовищі, а не з шаленим темпом вливатися у нове життя.

Цікаво, а чи можна повернутись і забути про все, як про сон?

Думати про те, чи я зможу взагалі забути про все, що трапилося, не стала. Звісно ж, зможу! Або попрошу свого янгола мені пам'ять підтерти. Він же явно щось таке має вміти.

— Фел? — мене торкнули плече, а я мало не заверещала. Адже тільки уявила, що це просто картинка на екрані.

— А? Що?

— Ключ, — у голосі найманця прослизнув закид. Чоловік простягнув мені великий, здається, мідний ключ із величезною круглою діркою в голівці. Туди парочку пальців можна було спокійно просунути.

— Спасибі, — нервово відповіла я і попрямувала за найманцем до скрипучих дерев'яних сходів. Принцеса не відставала, тільки зневажливо морщила носик, поглядаючи на відвідувачів. А ще продовжувала обурюватись через те, що її королівський шлунок сьогодні залишиться порожнім.

Цікаво, а як давно вони усі подорожують?

Ісіс навряд чи хтось знав до завдання. Але коли познайомилися Феліція із Рейделом? Якщо давно, то все дуже погано. І треба якнайшвидше дiзнатися усе. Або повернутися.

Так, я прийняла це рішення в момент, коли ключ із клацанням повернувся у величезній замковій свердловині тієї кімнати, на двері якої мені махнув рукою найманець.

Я хочу повернутись додому. Нехай у новому тілі. Нехай із новими проблемами. Але хочу додому! У цьому світі є магія, отже вона може мене перенести назад. Залишилося лише знайти спосіб.

Тієї миті я ніби знову відчула земну твердь під ногами. Жити без мети лише день виявилося дикістю. Я не звикла до такого. Завжди йшла до мети, не озираючись.

Вступила до інституту, щоб навчатися спеціальності, яку не схвалювали батьки. Вони вважали, що рекламники багато не заробляють, але я знала, чого хочу для себе. І ось я вже віце-президент фірми. У свої двадцять шість.

Захотіла зустрічатися з одним молодим та перспективним співробітником — пішла з ним на побачення. Те, що далі шостої зустрічі не зайшло, зовсім не моя вина. Він раптово виявився одруженим.

І то я не дізналася б, якби мені в руки не потрапили його документи з відділу кадрів.

Захотіла схуднути — записалася до зали і до дієтолога. І за півроку не просто змогла встрибнути в улюблені джинси, а спокійно була готова до відкриття літнього сезону.

Так, я завжди йшла вперед до своєї мети, не зважаючи на обставини.

І поки що мені дорогу додому не перегороджують дикі чорнобильські оси, мені нічого не страшно. Страшно тільки, що Ян не з'явиться.

— Треба було номер мобільника в цього янгола взяти, — пробурмотіла я, відповідаючи на власні думки. Крокнула через поріг і завмерла на мить.

Ні, ну, все могло бути й гірше.

Кімната, знята найманцем, виявилася невеликою і, що головне, чистою. Крихітне віконце у стіні, біля нього вузьке ліжко, поруч невеликий круглий стіл та стілець на товстих квадратних ніжках.

З джерел світла довга смуга на стелі, незрозуміло з якого матеріалу. Навряд чи тут винайшли електрику. Хоча навіщо вона їм, якщо є магія?

Магія… справжня магія, як у фільмах! Повірити не можу, що все це є насправді!

У двері постукали десь за хвилину після того, як я до неї увійшла. Все ж таки без годин важкувато. Цікаво, чи їх тут винайшли? Скільки годин на добу? А доби на місяць? А чи є таке поняття, як місяць?

Чорт!

Я схитнула головою, нагадавши, що якщо у мене в планах сісти янголу на шию і повернутися в рідний світ, то зайві знання зовсім ні до чого.

— Можна? — двері відчинилися, а в отворі з'явився невисокий хлопчик, навантажений сумками Феліції.