Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Шалений Бос, Iрина Давидова 📚 - Українською

Читати книгу - "Шалений Бос, Iрина Давидова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шалений Бос" автора Iрина Давидова. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 28
Перейти на сторінку:
Глава 7

- Що, сподобався наш постоянчик? - посміхнулася Дарина, подивившись на мене грайливим поглядом.

 - Що? Ні звичайно. Він мене бісить. Збоченець.

 - Ахаха, Есті, ну ти й чудиш. Він ніколи ні до кого не приставав. Завжди дуже ввічливий чоловік. Чайові хороші залишає.

Я ледь не закотила очі від його ввічливості та з посмішкою подивилася на напарницю.

 - Всі дівчата по ньому сохнуть, а він на них нуль уваги.

 - Хм, а може, він того, блакитного поля ягідка.

 - Ой, та ну тебе, Есті. Видно ж, що натурал. Хіба він тобі ні крапельки не подобається?

Я заперечливо похитала головою, не маючи наміру поширювати серед персоналу чутки про свої симпатії.

 - Такий собі, на трієчку. З мінусом.

 - Тоді боюся уявити, який у тебе смак на чоловіків, Естель.

 - Дарин, та може, я теж того, рожеві-троянди, ууу, - проспівала я, на що отримала здивований погляд.

 - Тфу на тебе, - реготнув вона, - йди! Твій он уже крилами махає.

Я таки закотила очі, дивуючись різкій зміні настрою Дарини. Але головне, що він завжди був позитивним, просто по-різному виражався.

Я пройшла до столика, за яким сидів Суботін. Він тут же підняв погляд, від якого по тілу пройшла гаряча хвиля.

 - Скажи мені, Естель, ти не передумала щодо роботи?

 - Ні. Що на замовлення?

 - Впевнена? Я ж казав, захочу - все одно будеш працювати в мене.

 - Я людина, а не твій раб!

 - А ще ти моя боржниця. Назвати суму збитку, який ти мені завдала?

 - Що тобі від мене треба, Суботін? - примружившись, поцікавилася я, починаючи злитися на нього.

 - Просто ти в моєму клубі. Нічого більше.

 - Кави?

 - Я тебе зрозумів. Вільна.

Хам! Хотілося крикнути мені, але я розвернулася і пішла на кухню.

Після того, як Денис отримав рахунок за обід, він мене більше не чіпав. Більш того, залишив хороші чайові, за що я була йому щиро вдячна. І за те, що дав мені спокій, теж дуже дякую!

Я влаштувалася на роботу, тут мене все влаштовувало, і бігати з місця на місце не виникало ніякого бажання. Навіщо? Щоб в результаті втратити хорошу роботу? Ні, це не для мене. Потрібно цінувати те місце, де ти знаходишся, якщо воно тобі до душі.

Закінчивши працювати, я не поспішала виходити з ресторану. Завантажила контейнер з вечерею в рюкзак, забрала гроші та документи, а велику сумку вирішила залишити у своїй шафці. Навіщо її тягати, якщо я все одно буду жити на вулиці, принаймні найближчі пару тижнів.

Добре хоч вранці встигла душ прийняти.

 - Естель, ти йдеш?

 - Так-так, Дарин, бігу.

Куди я бігла? На вулицю? Поспішала, прямо п'яти виблискують!

Одягнувши на одне плече рюкзак, повільно побрела до виходу.

 - Ти ж на метро, ​​так?

 - Так, на метро, ​​- посміхнулася я і пішла за нею в сторону станції.

Потрібно терміново щось придумати.

 - Щось ти сумна на вечір, - зауважила Дарина, - може, щось сталося?

 - Ні, все добре, дякую. Просто трохи втомилася. Все ж другий день тільки на роботі й ще не звикла.

 - Розумію, але нічого, втягнешся ще. Головне, щоб тобі було добре у нас.

 - Так у вас дійсно дуже здорово. Я навіть і подумати не могла про таке.

 - Я тут вже три роки працюю. У нас весь колектив хороший.

 - Це рідкість, - хмикнула я і тут же ляснула себе по лобі, - Дарин! Прости дурепу, я телефон на роботі забула.

 - Ох, хочеш, я з тобою збігаю?

 - Та ні, що ти, ти ж теж втомилася. Їдь, а я туди й назад. Потяги ще будуть.

 - Гаразд, давай не затримуйся.

 - Добре. Бувай!

Я побігла в бік ресторану, вдаючи, що дійсно забула телефон. Але насправді це було не так. А ще я так вчасно згадала, що завтра не повинна показуватися тут, тому що «я поїхала до бабусі на електричці». Як шкода, що завтра працює не Ольга, їй би не довелося брехати. А по суті, яка різниця, якщо у мене все одно вихідний.

Чорт! Так що ж робити мені?

Дуже засмучена і поникла, я сіла на лаву біля ресторану і від відчаю чолом наразилася на долоні. Я готова була ось-ось розридатися від безвиході. Звичайно, я могла зняти найдешевший номер в готелі або навіть ліжко в хостелі. Але обидва варіанти відмітала відразу. Яким буде пуття в економії грошей, якщо я витрачу на одну ніч мінімум півтисячі? А про хостел взагалі думати не хотілося. Хіба мало, яка сусідка мені попадеться? З мене ранкового концерту вистачило. Я розуміла, що не всі люди погані, але життя навчило нікому не довіряти.

Господи, дай мені сил все це пережити гідно. Я потім обов'язково все зміню, можливо, навіть виконаю свою мрію отримати керівну посаду. Коли-небудь... трохи пізніше.

 - Лиса, досить мріяти. Поїхали спати?

- Що? - я підняла голову і з подивом завмерла поглядом на Бетмені. Що він тут робить?

Він пройшов до мене і сів поруч на лавку. Я відсіла на пів метра. Нічого робити замах на моє тільце.

 - Ти думаєш, я нічого не бачу?

 - А я повинна думати про те, що ти бачиш? - видихнула я і спрямувала погляд на дорогу.

 - У тебе неприємності, Естель, і я хочу тобі допомогти.

 - Я не потребую твоєї допомоги. Такі, як ти, не можуть допомагати безкорисливо. Ти ж обов'язково чогось чекаєш. А я навіть знаю чого. Ти звик, що дівчата на тебе натовпами вішаються, а я не така. Так ти вирішив іншими способами...

 - Пффф... Лиса, ти ненормальна. Я просто хочу тобі допомогти. Я ж розумію, що тобі ніде ночувати, інакше чого б ти тут сиділа?

 - Може, я зірки розглядаю?

 - Угу, втупившись у долоні?

 - Бетмен, йди куди йшов, ок?

 - Без тебе нікуди не піду.

 - Я все одно не збираюся розплачуватися з тобою собою. Так що... тобі тут нема чого ловити. А грошей я точно не дам.

Я піднялася і пішла в бік сходів, що ведуть до річки. Більше говорити з Субботіним мені було нема про що. Що він може запропонувати? Розслабитися в обмін на нічліг? Ні вже, це точно не для мене. Нехай шукає іншу жертву для цього.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 11 12 13 ... 28
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шалений Бос, Iрина Давидова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шалений Бос, Iрина Давидова"