Читати книгу - "Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося"

2. Гаразд, не можеш бути цілком чесною? З’ясуй, за що твої друзі найбільше тебе дразнять. Запиши, обведи ручкою й подумай про це якусь хвильку. Не кажу, що твої приятелі мають рацію, утім, якщо більше ніж хтось один пожартував про твій трудоголізм, мовляв «твій графік має алергію на дружбу», то пам’ятай, що в кожному жарті є частка правди. Якщо твої друзі підколюють тебе «проблемами з алкоголем» і кажуть, що «пишаються, бо вчора ти, п’яна, не впала», я би замислилась, що диму без вогню не буває.

3. Запиши свої милиці й те, чому вони тобі не допомагають, на клейкому папері для нотаток і приклей у ванні на дзеркалі. Наприклад: «Від трави мені погано». «Перебір робочих годин мене виснажує». «Після зайвого шардоне, я починаю плакати». Читай і перечитуй цю нотатку, аж поки вона в тобі вкорениться. На це можуть піти тижні. Місяці. Але те, що доводиться читати щоразу, коли дивишся у дзеркало, ігнорувати складно, тому з часом таки почнеш відчувати цю правду.

4. Манюсінький крок від милиць — дати собі обіцянку, якої ти зможеш дотриматися. Обов’язково має бути й реальна винагорода. Якщо я не куритиму траву цього тижня, то в неділю прийму ванну з пінкою. Якщо цього тижня принаймні тричі вийду з офісу до 18:00, то куплю собі крутезну ароматизовану свічку. Якщо цього тижня не випиватиму вдома, то зможу піти на тайський масаж вартістю тридцять доларів.

5. Оціни, як ти дотрималася обіцянки. Вдалося? Якщо так, то як ти почувалася? А коли ні, то пора пообіцяти заново. Щось, чого тобі легше буде дотриматися. Але НЕ ДОРІКАЙ собі. Щоб позбутися будь-якої звички, потрібен час! Хороша новина в тому, що ти замінюєш шкідливу звичку на корисну — на звичку дбати про себе.

6. Будь терпляча. Я серйозно. Якщо ти успішно визначила свої заспокійливі милиці, то вже спромоглася на радикально відважний крок: була чесна щодо слабкості, яка не дає тобі користі. Це ТАК ЗБІСА СКЛАДНО. Дай п’ять, іди обійму і поцілую в чоло! Занадто? Тоді я просто тобою пишаюся і все.

Коли накриває страх, я мерщій починаю рухатися

фізичні вправи — то для мозку

Щойно я зіскочила з травички, відразу сталися три суперкруті зміни: 1) без наркотичного заціпеніння виявилося, що я мала надзвичайну тривожність, таку сильну, що не давала мені спати вночі та повноцінно функціонувати вдень; 2) розрив стосунків, які я притуплено пережила кілька місяців тому — вечір перед катастрофою мого дня народження — вирішив мене наздогнати; 3) моє довго притлумлюване сум’яття підживилося згаданим розривом і перетворило мене на непевний клубок нервів. І, щоб ти не сумнівалася, з’ясувалося, добре, що він мене тоді кинув. З Кітсом у мене були вкрай нездорові стосунки. Боляче зізнаватися, адже мені подобається завжди мати рацію, АЛЕ: переважно то була моя провина. Я зустрічалася з Кітсом в університеті і «вирішила» з’їхатися з ним після вручення дипломів. Слово «вирішила» тут має дещо ревізіоністське значення. Доречніше сказати, що мене аж так засмучувало закінчення університету, що з відчаю довірилася Кітсові, й він забрав мене до своєї нью-йоркської квартири.

Завершення навчання було виснажливим процесом. Мені вартувало величезних зусиль туди пробитися, й ось, за якихось нещасних чотири роки я мала їхати геть? НІ, НІ, БУДЬ ЛАСКА. Я чіплялася за стіни своєї кімнати й усім, хто слухав, розповідала, як це «несправедливо», що вони «женуть мене геть». Коли Кітс запропонував мені переїхати з ним до Нью-Йорка, я була надто розгублена, щоб шукати інші варіанти. «Я подбаю про тебе, моя кохана дияволице», — самовіддано запевнив він. Кітс був театралом у найширшому розумінні слова: він розмовляв із драматичними інтонаціями, часто цитував Шекспіра, щоб додати переконливої сили своїм грандіозним ідеям; носив довгі чорні плащі з шарфами, що надавали йому вигляду сучасного Оскара Уайлда; а його батько був майстром із виготовлення артефактів ручної роботи (так, вони існують), тому Кітс не міг зрозуміти, як людина може працювати на роботі, що не служить Мистецтву з великої «М». Наші стосунки цілком оберталися довкола мого пошматованого емоційного стану, який Кітс зшивав докупи з мелодраматичним розмахом, ніби Франкенштейна. Опісля я відштовхувала його від себе, силкуючись показати Кітсові (а радше собі), що мене не вдасться любити. Я ПОВЕЛАСЯ ДУЖЕ КРУТО І ПО-ДОБРОМУ. Чи він пробачить мені за те, що накричала на цього на Центральному вокзалі: «КРАЩУ ЗА МЕНЕ ТИ НЕ ЗНАЙДЕШ!»? І за те, що казала: «Ти ніколи не наважишся від мене піти»? Ох. Чи пробачить він мені загравання й поцілунки з худорлявим хіпстером, якого ми обоє знали з університету, на ВЕЧІРЦІ, КОЛИ КІТС БУВ У СУСІДНІЙ КІМНАТІ? Господи. Як я шкодую про це. Чи міг би він мені вибачити, що курила марихуану у ванні, коли в нас гостювали його батьки? Тут емоджі дівчинки з долонею на чолі. Але він мені пробачив! Певна річ, Кітс не мусив, але щось він у цьому теж знаходив, як то буває у всіх співзалежних стосунках: він вважав мене своєю власністю.

Наскільки він мене контролював? Розповідаю. В універі моя сусідка, Фіш, часто зухвало заходила в мою кімнату повідомити, що «Кітс навкарачки скрадається за вікном... Він у тому самому плащі й зазирає до тебе в кімнату. Сказати, що це моторошно — нічого не сказати». А мені це видалося чарівливим. Хтось звернув на мене увагу! Він ревнував до всіх, хоч би хто до мене заговорив. Після переїзду в Нью-Йорк, коли Діана приїхала до нас у гості, він замкнувся в шафі і кричав звідти: «Якщо твоя сестра тут, то коли МИ будемо разом?» Але ж ми живемо разом, то... увесь час, напевно? Я тоді саме «стояла на роздоріжжі можливостей», у пошуках своєї першої серйозної роботи після університету, а йому було боляче, що я розглядаю варіант працювати повний робочий день. (Я закінчила виш у піковий момент кризи 2008 року, тому знайти бодай якусь постійну роботу було дуже складно). Чому, скиглив він, я маю принижуватися на роботі для початківця, якщо можу цілими днями сидіти з ним удома і дивитися серіал «Дроти». Коли пояснила, що мені потрібні гроші, що в мене немає трастового фонду, щоб жити так, як він, що єдина причина, яка дає мені змогу бути у Нью-Йорку, це безкоштовне прожиття в його квартирі, він, із почервонілим обличчям, крізь сльози видушив із себе слова: «ЩО В ТЕБЕ ЗА ПРІОРИТЕТИ ТАКІ?» Коли ж я остаточно отримала місце, в наборі до якого навіть була страховка, він не привітав мене і не тішився. Був ображений, що доведеться ділити мене з роботою.

Ми обоє знали, що ці стосунки не мають продовження, та коли вони закінчились, я була шокована тим, що він відтяв будь-який контакт зі мною. Деякі люди уявляють, як одружуються з коханою людиною, але я уявляла собі вічність із ним у постійних муках і турбулентній