Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Під час мандрівки від Півдня на Північ кожне містечко та село пропонує наїдки заголовком на взірець: «А що тобі розповісти про чудове місто Феррара, неповторну майстриню приготування ковбас та трав’яних приправ і цукатів із фруктів та коренів?» І так далі — про моденські сосиски, айвове варення з Реджо та ньокі в часниковому соусі з П’яченци. Великі міста описано або через певний продукт (флорентійські сири марцоліно), або через ярмарки, насамперед у Венеції — з її червоними винами сорту мальвазія з Кандії чи рибою зі Ск’явонії. Можна ще розширити перелік, наведений Ортензіо Ландо, доповнивши книгами та нотатками про подорожі всіма регіонами Європи, де прокладено шляхи. Французький філософ Мішель Монтень (1533—1592), що народився неподалік Бордо, під час подорожі з Парижа в Рим через Швейцарію розповідає про різноманітні види хліба, вин та напоїв, а надто про місцеві харчові звичаї та уподобання. З його нотаток постає інша Італія, бідніша та набагато стриманіша, ніж двори в її містах та, власне, сама Франція.

Географія

смаку

Див. також: Клімат і навколишнє середовище, с. 43;

Знать, с. 216;

Селяни, с. 225;

Культура освічених людей і народна культура, с. 255

Громадське життя

Лаура Барлетта

У Чинквеченто завершилась еволюція свят доби Відродження. Відмітною рисою обрядовості XVІ ст. стало те, що центральна влада очолила святкування, позбавила певні групи привілеїв, які належали їм тривалий час, знешкодила підривний для суспільного ладу зміст, властивий поведінці окремих учасників, а також відмежувала світську громадську ходу від релігійної і відокремила придворні святкування від тих, де бере участь широкий загал.

Свято

Система

комунікації

На початку сучасної доби спостерігається чимало змін у громадському житті, себто в тій сукупності ознак, які у традиціоналістичному та неграмотному суспільстві здебільшого втілюються в соціальних відносинах та є певним засобом неод­мінного спілкування між групами, різними суспільними прошарками та рівнями влади. У межах системи цих символів свято є найважливішою частиною, яка через складні елементи, з яких утворена, — від музики до віршів, живопису, скульптури, архітектури й аж до танців та сценічних дій — допомагає нам краще побачити зміни в суспільстві у XV—XVI ст. Свято більше за писемне чи усне слово чи окремі зображення дає можливість натякнути, підказати, передати послання з багатьма нюансами, які часом доволі неоднозначні. Справді, саме від початку Нового часу програма таких заходів складена таким чином, аби відобразити послання до різних членів суспільства, наголошуючи на розбіжностях у їхньому сприйнятті залежно від суспільного прошарку, віку, статі, культури та політичних переконань глядачів. Однак спосіб цих свят може спотворено сприйматись тими, на кого спрямоване послання, надто тоді, коли суспільство зазнає глибокої трансформації, ба більше, це хибне сприйняття стає їхньою вагомою рисою. Утім, загалом символи дібрано так, щоб започаткувати багатогранну систему комунікації, яку добре розуміють і місцеві жителі, і іноземці, й за допомогою якою прагнуть відтворити образ рідної країни, створюючи враження заможності, порядку, сили та щастя.

Під час святкування підкреслюють ідентичність спільноти, демонструючи її історію, діяння лідера спільноти чи навіть важливого гостя (як трапилось у 1574 р. з нагоди приїзду до Венеції Генріха ІІІ на шляху з Польщі, коли було відтворено його битви з гугенотами), на сцені відтворюють союзи (варто лишень згадати про фасон вбрання, який свідчить про належність до певної сфери впливу), відображають політику уряду та підтримку чи незгоду народу з нею та щодо суспільного порядку загалом, а відтак те, наскільки міцною є Держава. Поза тим, святкування дає змогу продемонструвати не лише владні взаємозв’язки, а й почуття, бажання та тенденції, що панують у суспільстві, оцінити зв’язок, повсякчас мінливий та супе­речливий, із реальністю. Так, у 1573 р. під час святкувань з нагоди обрання брата короля Франції Карла ІХ (1550—1574) королем Польщі, для громадськості наголошується на згоді між синами Катерини Медічі (1519—1589), згоді, яка надихає та втішає, утім, факти свідчать геть про протилежне. Ба більше, під час святкувань чимало уваги приділяють оптимістичним сподіванням саме через їхній позитивний вплив, який тим більше потрібний, чим несприятливіше складаються обставини. Саме з таким наміром у 1581 р. з нагоди весілля герцога де Жуаєза й сестри королеви Луїзи Лотаринзької Генріха ІІІ показано в образі сонця; герб французького королівського дому панує у світі саме тоді, коли монархія переживає вкрай складні часи.

Державні

святкування

Алегорія

та обряд

Крім того, під час святкування налагоджуються нові зв’язки, такою мірою, що часто свято використовують як засіб правління, адже це нагода, коли можна публічно висловити урядовцям вимоги, що стосуються певних прошарків населення. Так закликають суверена як єдину постать, хто на це здатен, відновити золотий вік, добу миру та статків — приховано нагадуючи йому про обов’язок правителя дбати про добробут свого народу, і часом навіть наводять чесноти, які мусить мати суверен: найчастіше це справедливість, сила, розважливість, стриманість. З нагоди вступу Карла VIII (1470—1498) до Руана в 1485 р. над троном написали conseil royal, haut vouloir, amour populaire, liberalité, espérance, sapience (королівська розрада, висока воля, народна любов, свобода, надія, мудрість). Утім, вимоги до державця не обмежувались загальними темами, а часто стосувались конкретних проблем, як, наприклад, тих, що їх закликали вирішити Карла V (1500—1558) на святкуванні з нагоди його приїзду до Брюгге в 1515 р., коли йшлося про те, що місто втратило свою