Читати книгу - "Том 10"

Мама недавно устроювала вечір в пам’ять Иадсоиа в Литерат[урном] общ[естве], вечір удався, хоч потім було не без «брани» в газетах.

Написала б тобі ще що більше, та якось я остатній талант епістолярний згубила.

Бувай здорова! Велике спасибі за Мечка-та3 8а прислані картини, вони мені багато нагадали.

Міццікато постараюсь написать.

Цілую міцно всіх boules immobiles 4.

__Ваша Леся

1 Похмілля (нім.),— Ред.

2 Ледве світить і слабо блимає (нім.),— Ред.

8 Ведмедеві (болг.).-Ред.

4 Нерухомі колобки (франц.).—Ред,

215. ДО Л. М. ТА А. М. ДРАГОМАНОВИХ

15 лютого 1897 р. Київ

Любі мої дядино і Радочко!

Простіть, що пишу обом разом і що лист буде недовгий, не такий, якого ви заслужуєте за Ваші більш ніж милі листи. За остатній час я запустила кореспонденцію і тепер маю багато листів написать за сьогоднішній вечір і за завтрашній ранок, а завтра вполудні мені, певне, знов зроблять вприскування і тоді adieu, amis, au plus bel ave-nir 132. Задержка вийшла через те, що остатнє вприскування прийшлось дуже тяжко, я насилу прийшла в себе і вже більш не дам робить експериментів вроді тройних доз йодоформу і т. п. «форсированных» прийомів. Краще пролежати лишній місяць *, ніж робить такі «проби», від яких рискуєш зробитись морфіністкою. Ну, та се вже діло минуле і, сподіваюсь, не вернеться. Тепер моя нога в «нормальному» стані, т. є. болить, але честь знає, спати дає без морфію, позволяє писать і навіть скучні книжки читать. «Скучні» книжки — се економічні, за які я тепер взялась, невважаючи на те, що моя поетична натура, очевидно, не для сього створена. Але «в наш матерьялистический век, когда и т. д..» інакше не можна... Наші всі маються добре, Оксана була слаба, та вже тепер пройшло, певне, завтра в гімназію піде. Мама теж давно оправилась після інфлуенци. Олеся проявляє енергію у всьому, окрім кореспонденції, так що всі просьби писать за себе і за мене зостаються «втуне», тим часом так я була б рада, коли б хто взяв на себе бюлетені про моє здоров’я, а я сама могла б писати про інтересніші для мене речі. Микось і Дора наукою себе не обтяжують, і гордість їх тройками («средними от-метками») не ображається. Мама дуже журиться мною, і я рада, що «Лит[ературное] общ[ество]» хоч трохи одбиває її від сумних думок. А в обществі життя іде шумно, часом не без принциніальних баталій різних елементів, що придає багато живості йому і заставляє мене жалувати що я не можу бути активним членом.

Папа в Колодяжному, але, може, хутко приїде сюди.

Ви добре зробили, що написали просто мені сюди, так скоріше. Скажіть, чи отримали Ви мого листа з віршами і грішми? Картину ми отримали, велике спасибі за неї! Копія зовсім гарна; простіть, ніхто не хоче вірить, що се Ваша робота! Запрошую Раду на літо до себе в Крим малювати марини. Ну, бувайте здорові! Цілую міцно Вас. Прошу кланятись прихильним до мене людям.

Ваша Леся

Прошу, не журіться мною дуже. До мая полежу, а там, може, і мине назавжди ся чортовичина з ногою.

Пришліть, будьте ласкаві, французький переклад з Шевченка, що я бачила у Вас в «Magazine Internationale» присланий колись Гольдшт[ейном]. Запізнилась з од правкою.

216. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ

26 березня, 3 квітня 1897 р. Київ 16/111

Дорога моя дядино!

Тільки що прочитала Вашого листа і от зараз пишу Вам, бо як не напишу зараз, то знов яка-небудь халепа помішає, а тим часом я знаю, що Вам прикро ждати.

Здоров’я моє краще, ніж було перед початком лічення, та не так добре, як тоді, коли я була у Вас; окрім того, мої нерви починають виходити з повиновенія, так що пе-давно довели мене до припадку безпам’ятства з бредом, в сьому, впрочем, була винувата не стільки слабість, як лихий настрій, але запевне одно другому помагало. Впро-чем, се, може, і наслідок впливу йодоформу. Настрій же був тяжкий внаслідок многих прикростів, що закінчились настоящим ударом грому: несподівано умерла Галя (дочка Ник[олая] Васильовича]), моя товаришка і посестра. Вона весь свій вік слабувала нервами, поки врешті істерія довела її до самогубства,— вона кинулась під поїзд. Інші думають, що се нещасний випадок, але я думаю, що ні, бо вона не раз намірялась стратити себе. Після неї зосталось двоє малих хлопчиків. Се страшна втрата для всіх пас, а про Ник[олая] Васильовича] і говорити нічого, можна тільки дивуватись його енергії, з якою він переносить своє горе.

Я просто злякалась, прочитавши початок Вашого листа, де говориться про Лідин дифтерит,— хто б міг такого сподіватись. Велике щастя, що все добре скінчилось і що Міку встерегли. Се дуже недобре, як де в домі багато малих дітей, як тепер у Шишманових, завжди дитячі сла^ бості не переводяться.

Наші всі здорові, тільки Олеся трошки горло простуди^ ла на Шевченковому вечорі, що був недавно в Літературному обществі. Се перші прилюдні роковини в Києві після многих років; удався вечір добре і шумно. Незабаром в Обществі будуть поминки по Кулішеві, і мама буде там читать реферат, через те вона тепер ходить і все кулішів-ські матеріали збирає. Мама тепер вже трохи заспокоїлась про мене і починає вірить в моє лічення, тільки мій нервовий припадок налякав її, та він хутко минув і ніяких лихих наслідків не зоставив. Листів вона тепер мало пише, бо і часу їй бракує.

Література моя не дуже процвітає, так собі через пень колоду. Чула я, що в «Przedswit’i» 133 написано «довольно возмутительно» про дядька і його адептів. Якби я була публіцистом, то варто б вилаять! Чи Ви читали про те, як

з Галичини вигнали руського кореспондента Водовозова за телеграму про вибори? От іще звичаї!

Жалко мені про Радині екзамени, та я думаю, що діло не пропало і що кидати школу не варто. Нехай Рада згадає того павука, що я писала про нього в «Роберті Брюсі», і бере з нього приклад. Може б, вона тепер, забувшись трр-хи про свою [нрзб.], написала б мені листа, а я б їй спасй-

бі сказала. Нехай вона не ображається, що я їй пишу мало і погано,— вона сама бачить, яке моє писання. Уже як встану, то всі долги заплачу. Так