Читати книгу - "Стів Джобс"

— Ми прагнули створити відчуття, що комп’ютер може змінюватися відповідно до ваших потреб, бути своєрідним хамелеоном, — пояснив Айв. — Саме тому подумали про напівпрозорість. Колір можна було зробити насиченим, але тоді він здавався би дуже статичним. Так спала на думку нахабна ідея півпрозорості.

І метафорично і реалістично напівпрозорість поєднувала внутрішню інженерію комп’ютера із зовнішнім дизайном. Джобс завжди стверджував, що ряди чипів на монтажній платі мають акуратний і витончений вигляд, навіть якщо їх не видно. Прозорість дала можливість показати, як турботливо вкладені всі складники комп’ютера. Пустотливий дизайн виражав простоту, одночасно відкриваючи глибину, котру містить та правдива простота.

Проте простота пластикового корпусу потребувала складності у виконанні. Айв і його команда працювали з корейськими виробниками Apple, щоби вдосконалити процес створення корпусів. Вони навіть їздили на мармеладну фабрику, де вивчали, як надати напівпрозорим кольорам привабливого вигляду. Вартість одного корпуса становила понад 60 доларів за одиницю — втричі дорожче за звичну коробку. В інших компаніях, мабуть, вимагали б репрезентацій, провели б дослідження, щоби переконатися, чи достатньо напівпрозорий корпус підвищить рівень продажу, щоби виправдати його вартість. Джобса аналіз не цікавив.

Дизайн комп’ютера вінчала спеціальна ручка. iMac був не стільки функціональним, скільки веселим і семіотичним. Це була настільна машина. Навряд чи багато людей носили б його з собою. Айв пізніше пояснив:

— У ті часи люди почувалися незручно, коли йшлося про технології. Якщо ти чогось боїшся, то навіть не захочеш його торкатися. Я бачив, як моя мама боялася торкнутися комп’ютера. Тож мені спало на думку, що ручка наблизить знайомство. Вона наче казала: до нього можна підійти. Він дозволяє себе торкнутися. На жаль, виробництво заглибленої ручки коштувало дуже дорого. Якби це був старий склад компанії Apple, я нікого не переконав би. Що мені подобалося в Стівові, то це те, що він побачив ручку і сказав: «Це круто!». Мені не треба було пояснювати, що й до чого, — він усе зрозумів інтуїтивно. Стів просто знав, що це — частина дружності й грайливості iMac.

Джобсу довелося парирувати протести інженерів-виробників на чолі з Рубінштайном, котрих більше турбувала практичність і вартість, а не Айвові естетичні побажання й різноманітні дизайнерські забаганки.

— Коли ми показали проект інженерам, — розповів Джобс, — вони придумали тридцять вісім причин, чому не можуть цього зробити. На що я їм сказав: «Ні-ні, ми це зробимо». А вони мені: «Чому?». А я: «Бо я головний виконавчий директор і знаю, що зробити це реально». Так що їм довелося погодитися.

Джобс запросив Лі Клоу, Кена Сігала й інших із рекламної команди TBWA/Chiat/Day прилетіти і глянути, над чим нині працює компанія. Він завів їх у студію дизайну, котра перебувала під охороною, і театрально відкрив Айвовий напівпрозорий винахід у вигляді сльози. Комп’ютер трохи нагадував про «Сім’ю Джетсон» — анімаційне шоу, дія у якому відбувалася в майбутньому. На хвилю присутнім перехопило подих.

— Ми були досить шоковані, але водночас не могли відповісти щиро, — пригадує Сігал. — Ми думали: «Господи, вони взагалі знають, що роблять?». Це було настільки радикально!

Джобс попросив придумати назву. Сігал запропонував п’ять варіантів. Один із них — iMac. Спершу Стівові не сподобався жоден. Тож через тиждень Сігал озвучив новий список, але сказав, що агенції до вподоби iMac. «Я цього тижня вже трохи спокійніше ставлюся до назви, але вона мені все одно не подобається», — відказав Джобс. Він спробував нанести її шовкографією на кілька прототипів. І змінив свою думку. Так, комп’ютер став називатися iMac.

Оскільки кінцевий термін випуску iMac підпирав, сумнозвісний бік Стівового характеру почав проявлятися, особливо у вирішенні питань щодо виробництва. Одного разу на зборах він довідався, що процес тягнувся занадто повільно.

— Він продемонстрував усю лють, на яку лишень був здатен, — згадує Айв.

Джобс пройшовся поміж столами і нападав на кожного, починаючи з Рубінштайна. «Ви знаєте, що ми намагаємося врятувати компанію! — кричав він. — А ви все псуєте!»

Як і попередня команда Macintosh, аймаківці втиснулися в терміни якраз вчасно — до великого оголошення. Та це не завадило Джобсу вибухнути ще раз. Під час репетиції презентації запуску Рубінштайн розмістив поряд два робочі прототипи. До того Джобс не бачив остаточного продукту. Подивився на нього на сцені й помітив кнопку під дисплеєм. Натиснув її. Відкрився отвір і «виїхала» підставка для компакт-диска. «Це що, в дідька, таке?!» — не дуже делікатно поцікавився він.

— Ніхто нічого не відповів, — пригадує Шіллер. — Адже він напевне знав, що то підставка для CD.

Тож Джобс продовжив сваритися. Це, виявляється, мала бути відкрита щілина, наполягав він, наводячи в приклад елегантні дискові слоти-щілини, що використовувалися у програвачах висококласних автомобілів. «Стіве, це точнісінько такий же привід, що я тобі показував, коли ми обговорювали компоненти», — пояснив Рубінштайн. «Неправда, там не було підставки, просто щілина», — стояв на своєму Джобс. Рубінштайн теж не відступав. Стівовий гнів не слабшав.

— Я ледь не плакав, бо вже було пізно щось змінювати, — пригадував згодом Джобс.

Репетиція запізнювалася, і якийсь час здавалося, що Стів міг скасувати запуск продукту взагалі.

— Рубі глянув на мене, ніби запитуючи: «Чи я збожеволів?» — розповідає Шіллер. — Це був мій перший запуск продукту спільно зі Стівом, і я вперше побачив його у настрої, коли він готовий скасувати захід, бо щось пішло не так, як він задумав.

Зрештою вони дійшли згоди, що замінять підставку на слот-щілину в наступній версії iMac. «Я оголошу запуск лишень тоді, коли ти пообіцяєш, що ми перейдемо на слоти якнайшвидше», — слізно благав Джобс.

Проблема виникла також із відео, яке він планував продемонструвати. У ролику Джоні Айв описував дизайн, роздумуючи і запитуючи: «Яким комп’ютером користувалася б сім’я Джетсон? Це наче майбутнє вчорашнього». Далі йшов уривок із мультика, де Джейн Джетсон дивиться на екран, та уривок, де Джетсони хихочуть за новорічною ялинкою. Під час репетиції помічник із виробництва сказав Джобсу, що уривки треба видалити, оскільки кіностудія Hanna-Barbera не дозволила їх використовувати. «Залишіть», — гаркнув до нього Джобс. Помічник спробував пояснити, що це проти закону. «По барабану, — відповів Стів. — Ми використаємо уривки». Відео залишилося без змін…

Лі Клоу готував серію кольорових часописних реклам і, коли вислав зразки сторінок Джобсу для схвалення, отримав у відповідь розлючений телефонний дзвінок. Стів уважав, що блакитний колір у рекламі не збігається зі справжнім кольором iMac. «Ви, хлопці, не тямите, що робите! — лютував Джобс. — Я знайду когось іншого розробляти рекламу, бо ця — просто відстій!» Клоу сперечався у відповідь: «То порівняй кольори!». Джобс, який насправді навіть не