Читати книгу - "Стів Джобс"

Того дня Айв керував створенням нової європейської вилки та з’єднувача для Macintosh. Десятки моделей із пінопласту, кожна з найдрібнішою варіацією, були вирізані й помальовані для огляду. Комусь могло би видатися дивним, що керівник відділу дизайну переймається чимось таким не дуже важливим, але Джобс долучився до того також. З того моменту, як він замовив особливу вилку для Apple II, Стів переймався не лише виготовленням, але й дизайном таких деталей. Його ім’я записане в патенті на білий блок живлення, який використовується у МасВоок, як і в патенті на його магнітний з’єднувач, який видає приємне клацання. Якщо на те пішло, то він уписаний як один із винахідників у 212 різних патентах компанії Apple в Сполучених Штатах станом на початок 2011 року.

Айв і Джобс переймалися навіть упаковками для різноманітних продуктів Apple — і оформляли патенти на них. Наприклад, патент США під порядковим номером D558572, виданий 1 січня 2008 року, реєструє коробку Nano для iPod; до патенту прикріплені чотири креслення, на яких показано, як пристрій розташований на опорі, коли коробку відкривають. Патент номер D596485, підписаний 21 липня 2009 року, зареєстрований для упаковки iPhone, з міцною покришкою і маленьким підносом із глянцевого пластику всередині.

З самого початку Майк Маркула навчав Джобса «пояснювати» — усвідомлювати, що люди таки судять про книжку за її обкладинкою, — тож потрібно переконатися, що всі обгортки й упаковки Apple вказують на те, що всередині захований прекрасний самоцвіт. Незалежно від того, чи то iPod Mini, чи MacBook Pro, покупцям Apple знайоме відчуття, коли відкриваєш добре продуману коробку й знаходиш продукт, запакований так, що його хочеться взяти в руки.

— Ми зі Стівом проводимо чимало часу над розробкою упаковки, — сказав Айв. — Мені страшенно подобається процес розпаковування. Потрібно створити ритуал розпаковування, щоби додати продуктові неповторності. Пакувальна справа може бути театром, завдяки їй можна створювати історію.

Айв, маючи вразливу природу митця, інколи ображався на те, що Джобс присвоював собі чужі заслуги — то була звичка, яка турбувала й інших його колег протягом років. Особисті почуття Джоні до Стіва були настільки сильними, що часом його легко було зачепити.

— Він вислуховував усі мої ідеї й казав: «Це не добре. Це не дуже добре. Мені подобається ось ця», — розповідав Айв. — А потім я сидів у залі й слухав, як він говорить про те, неначе то було його ідеєю. Я ставлюся з маніакальною уважністю до того, звідки прийшла ідея, і навіть записую власні ідеї в нотатники. Тому мені боляче, коли він привласнює собі якийсь вигаданий мною дизайн.

Айв також насторожувався, коли люди з-поза компанії зображали Джобса як єдиного генератора ідей в Apple.

— Це робить нас, як компанію, вразливими, — щиро сказав Айв тихим голосом. Але тоді зупинився і замислився про роль, яку насправді відігравав Джобс. — У багатьох інших компаніях ідеї і прекрасні дизайни губляться у процесі. Ідеї, які виникли в мене чи в моєї команди, ні до чого би не пригодилися, якби Стіва не було тут, щоби підганяти нас, працювати з нами й проводити нас крізь зовнішній опір, перетворюючи наші ідеї на продукти.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ

і МАС

Привіт (ще раз)

Назад у майбутнє

Першим великим тріумфом у дизайні від тандему Джобс — Айв став іМас — настільний комп’ютер, запущений у продаж у травні 1998 року. Це була машина для домашнього користування. Джобс мав конкретні уточнення щодо проекту. Це мав бути продукт за принципом «все в одному» — з клавіатурою, монітором і комп’ютером, готовими до користування відразу, щойно їх витягли з коробки. Дизайн повинен бути яскравим, стати своєрідним утвердженням бренду. Ціна — близько 1,2 тисячі доларів (на той час компанія Apple не мала комп’ютерів, які коштувати б менше двох тисяч).

— Він наказав нам звернутися до джерела — оригінального Macintosh 1984 року випуску, «все в одному» пристрої, — пригадує Шиллер. — А це означало, що дизайн та інженерія мали злитися воєдино.

Первинний план полягав у створенні «мережевого комп’ютера». Концепцію підтримав Ларі Елісон, виконавчий директор компанії Oracle, позаяк термінал був недорогим, не містив накопичувача на жорстких дисках і переважно використовувався для роботи в Інтернеті й інших мережевих системах. Проте віце-президент корпорації з фінансових питань Фред Андерсон наполіг, щоби зробити комп’ютер місткішим, додавши до нього дисковод, — це зробило б його повноцінним комп’ютером для домашнього вжитку. Джобс зрештою погодився.

Джон Рубінштайн, який відповідав за апаратне забезпечення, адаптував мікропроцесор і решту начиння від потужного професійного комп’ютера компанії Apple під назвою PowerMac G3 спеціально для нової машини. Вона містила б жорсткий диск і слот для компакт-дисків. Пішли й на сміливий крок: Джобс і Рубінштайн вирішили не включати звичайний дисковод для гнучких дискет. Стів процитував максиму хокейної зірки Вейна Ґрецкі: «Ковзай туди, куди прямує шайба, а не туди, де вона вже була». Рішення було трохи передчасним, але згодом у більшості комп’ютерів почали просто ігнорувати дискети.

Айв і його заступник Денні Костер приступили до замальовок футуристичних дизайнів. Джобс безцеремонно відкинув із десяток запропонованих моделей, виконаних у пінопласті, але Айв знав тонкий підхід до нього. Джонатан погодився, що жодна з моделей не була досконалою, проте виокремив одну, за яку ручався. Це була вигнута, грайлива на вигляд машина, що не мала нічого спільного з неповороткою, наче приклеєною до стола плитою. «Складається враження, що комп’ютер щойно виринув звідкись, осів на столі або, навпаки, уже готовий кудись відправитися», — так Айв переконував Джобса.

До наступної демонстрації Джонатан зробив свою грайливу модель ще витонченішою. Цього разу Джобс, зі своїм двоїстим сприйняттям світу, запалився нею. Він ухопив пінопластовий прототип і почав носитися з ним офісом, упевнено демонструючи довіреним заступникам і членам ради директорів. У своїх рекламах Apple завжди наголошувала на тому, що здатна думати інакше, та донині ніщо із запропонованого не відрізнялося від існуючих комп’ютерів. Нарешті Джобс мав чим похвалитися.

Пластиковий корпус Айв і Костер запропонували зробити синьо-зеленим. Пізніше цей колір назвали бондай-блакитним, із натяком на колір води на знаменитому пляжі Австралії поблизу Сіднея — Бондай-Біч. На додачу пластик був напівпрозорим,