Читати книгу - "Галка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Галка" автора Павло Федорович Автомонов. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 120 121 122 ... 135
Перейти на сторінку:
в кирзових чоботях згорталися у рубці і муляли ноги. Скільки довелося за ці дні відміряти, шукаючи своїх, і все марно! Жоден хазяїн на хуторі не запропонував їй залишитися у нього якоюсь наймичкою, просто біженкою з Риги. А вона побоялася сама напроситися. Всюди німецькі гарнізони, поліцаї, котрі добре знають людей на хуторах, і поява у якомусь хазяйстві незнайомої дівчини викличе підозру. Більше того, Тайда вже знає, що їхні парашути були помічені айзсаргами. Люди на хуторах сказали, а їм хвалилися поліцаї, що будуть «ганяти» червоних парашутистів. Хіба можна в такій обстановці думати про легальне перебування на якомусь хуторі, поки не знайдуться свої?

Тайді й самій не вариться, що вночі їй не так страшно, як вдень. Що звірі проти фашистів? Вночі карателі і «мисливці» за парашутистами до лісу не ходять. А вдень… День пережити — що рік. Сьогодні восьмий день, а значить — восьмий рік. А може, й більше. Тайда дивилася у люстерко, і їй здалося, що серед золотавого, як листя на липах, волосся вона побачила й кілька сивих волосин. Може, здалося. Та це вже не має значення. Ще під тим волоссям навпроти сонця виблискували золоті сережки з синюватими, під колір її очей, камінчиками. Такі ж очі були і в бабусі Беніти, і вона подарувала Тайді сережки в сороковому році, коли дівчина з гімназії пішла на медичний факультет. Коли група Латиша була під Даугавпілсом, Тайда через людей все ж дізналася, що бабуся жива. Але це було у серпні. А зараз жовтень і до 13-го дня у Ризі були фашисти. Ті можуть і за день знищити десятки тисяч людей, як знищили вони в селі Аудрині всіх жителів…

Тайда подивилася на ручний годинник. Уже п'ятнадцять годин і п'ятнадцять хвилин. Скоріше б вечір.

Вона розминала онучі й потрусила ними, щоб розрівнялися. Стає тяжко, коли починаєш думати, що група Кудрявого вже пішла в інший район, не знайшовши її. Латиш, мабуть, чинив опір такому рішенню командира. Та й інакше бути не може, бо Артур любить її і кохатиме до останнього подиху. І вона так кохає Артура. Скоріше б ця війна кінчилася, а передусім у Латвії. Це ж треба, вже вся територія Радянського Союзу, захоплена гітлерівцями, визволена, а Курземе під чоботом німецьких військ!

Вона взулася і прислухалася. Як і раніше, вдалині гули машини. Подекуди зривалися постріли з карабінів, автоматів. А потім усе стихало. І тоді було чути, як під Скрундою на півдні і за Салдусом на південному сході гриміла артилерія. Там фронт.

Та все ж Тайда більше думала про те, що друзі-парашутисти її шукають, як і вона їх. А потім і справді сама, мабуть, зайшла так далеко від них, що всякі пошуки марні. Треба зустрітися з місцевими партизанами. Кажуть, є розрізнені групи партизанів, приєднатися б до них і там узнати про своїх…

Тайда раптом здригнулася. Десь у лісі загавкав собака. «Чого тут бути собакам?» — запитала сама в себе й озирнулася. Ніби у відповідь гавканню у лісі почулися далекі вигуки й постріли на хуторі. Прислухалася. І на хуторі загавкав собака. «Що це?.. Невже полюють за мною?

Невже оті два поліцейські привели команду межа кеті сюди? Як дізналися, що я пішла саме в цьому напрямку?»

Собаче гавкання наближалося з того боку, звідки прийшла Тайда. Неспокійно було і на сусідньому хуторі. Тайда раптом збагнула, що собака міг узяти її слід: адже обстріляні нею знали цей ліс! «Невже кінець?» Зирила туди-сюди, де б зайняти оборону. Тут, у густому ялиннику, вона як на острівці, який буде прострілюватися з усіх боків і з якого не можна дати гідну відсіч фашистам.

Недалечко лежало повалене буреломом дерево. Балтійські вітри часті гості у лісах Курземе. Часом вони виривають дерева з коренем. Тому тут так багато повалених дерев, особливо ялин і сосен, віти яких, мов натягнуті вітрила, чинять опір лютому морському вітру. Вона перебігла до ялини і лягла, вийнявши із санітарної сумки гранати-«лимонки». Ще дістала тремтячими руками з торбиночки запасний диск з набоями до автомата. Відкинула металеве ложе, і автомат став довшим, цілитися з нього стало краще, надійніше.

Озирнулася назад. Тікати туди не варто. Там хутір. Праворуч — просіка. Тайда запам’ятала: далі просіка. Не знала, що за місцевість праворуч. Та й чи мало це тепер якесь значення, коли вже чути перемовку солдатів. Так. Говорять по-німецькому. Тайда знала цю мову, бо закінчила гімназію. Ще прислухалася. Розмовляли й по-латиському, і по-російському. То айзсарги і власовці.

«А ще люди!..» — хотілося гукнути Тайді назустріч оцій тримовній орді проти однієї дівчини так, щоб весь світ почув. Та в цю мить побачила далеко-далеко ліворуч фашистських солдатів. У неї задерев'янів язик: багато солдатів на тім крилі ворожої атаки. Та ось з'явилися і ті, що йшли у центрі з автоматами і карабінами наперевіс. Тут же й рвалися з поводів дві величезні вівчарки. Собаки тягли своїх мисливців до густого ялинника, звідки хвилину тому прибігла сюди, під повалену бураном розкішну ялину, яка ще не вся всохла, бо впала недавно, та й частина коріння залишилася у грунті. Так доведеться і їй, Тайді, вмирати поступово від одної, потім від другої кулі. А може, й одразу. Тільки ні. Фашистам вона потрібна як цінний «язик»…

«Люди! Люди! Та хіба ви люди?» — як присуд фашистським карателям, вигукнула Тайда в думці. Вона була то у відчаї, то свідомість умить, блискавично ставала ясною, як оте небо сьогодні над Курземе.

«Люди! Люди!.. Ви прийшли, щоб мене знищити за те, що я хотіла скорішого вигнання гітлерівських вояків з рідної латиської землі. Хотіла остаточної перемоги Червоної Армії у цій війні, хотіла миру, миру і щастя для людей. А хіба ж ви люди? Ви гірші отих собак!..»

Кільканадцять автоматів раптом застрочило поверх ялинника, збиваючи вершинки тендітних деревець. Карателі були переконані, що Тайда у зеленій гущавині, куди так несамовито тягли пси своїх провідників, а за ними й цілу зграю межа кеті. Тайда цих пізнала по шинелях і айзсаргських

1 ... 120 121 122 ... 135
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Галка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Галка"