Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Викрадачі 📚 - Українською

Читати книгу - "Викрадачі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Викрадачі" автора Елізабет Костова. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 121 122 123 ... 171
Перейти на сторінку:
ковток кави, а інша жінка ствердно кивнула. — Залишається тільки сподіватися, що великий Роберт Олівер не дуже розчарований.

— Упевнена, що він із цим упорається. Він же зараз викладає у маленькому коледжі, так?

— Гадаю, що так — здається, у Ґрінхілі, в Північній Кароліні. Якщо казати відверто, зовсім непоганий коледж, але не такий, на який він заслуговує. Зрозуміло, в сенсі програми з мистецтва.

— Здається, слухачам він подобається, — лагідно зауважила граверка. Ясно, вона й гадки не мала, що дівчина, яка порпається в яйці й читає книжку, належить до групи Роберта. Я не підводила голови. Справа не в тому, що чиясь дурість здатна позбавити мене рішучості — просто мені хотілося піти геть.

— Ще б пак! — Фарбована викладачка відставила свою каву. — Він потрапив на обкладинку «АРТньюс», його роботи виставляються в усій країні, а йому байдуже, що він викладає в якомусь глухому закутку. До того ж, у нього зріст метр дев’яносто, а вигляд, мов у Юпітера.

«Скоріше, Посейдона, — подумки виправила я, нарізаючи шинку. — Або Нептуна. Просто ти про такі речі не знаєш».

— Я не сумніваюся, що слухачки бігають за ним весь час, — докинула граверка.

— Авжеж! — Здається, цей висновок був приємний її співрозмовниці. — І багато чого розповідають, тільки чи можна вірити? Він має вигляд людини забудькуватої, це так незвично. А можливо й те, що він просто належить до тих чоловіків, які взагалі нікого, крім себе, не помічають. Наскільки я знаю, у нього молода дружина й малі діти. Не знаю точно. Що далі йдуть роки, то більше я переконуюсь, що чоловіки за сорок — то суцільна загадка, й зазвичай не дуже приємна.

Цікаво, а якого ж віку чоловіки подобаються їй більше? Наприклад, я могла б познайомити її з винахідливим Френком.

Граверка зітхнула.

— Як я вас розумію! Я була одружена двадцять один рік — була, — й досі не збагну, що за людина мій колишній чоловік.

— Хочете взяти ще кави із собою? — запитала її дратівлива колега, й вони пішли, так і не поглянувши в мій бік. Коли вони відходили, я не могла не помітити, яка витончена молодша з них — можна сказати, дуже мила, струнка в своїй чорній сукні, перехопленій червоним ремінцем; у свої сорок п’ять вона була привабливішою, ніж більшість жінок у двадцять. Можливо, вона сама візьметься вирішувати загадку Роберта Олівера, тоді вони зможуть порівняти свої обкладинки «АРТньюс». Ні, подумалося мені, Роберта ніколи не зацікавить таке змагання: він пошкрябає в голові, схрестить руки, а думками полине кудись далеко-далеко. Не впевнена, що така картина цнотливого Роберта була вірною. Можливо, він дійсно забудькуватий, як сказала та жінка? Він помітив мене дві ночі тому, але з того часу між нами так нічого й не відбулося. Я поквапом допила свій чай і пішла до стайні за приладдям. Якщо він не забудькуватий, тоді я, напевно, не з тих, хто запам’ятовується.

Роберт знову зібрав нас біля автобусів, але сказав, що цього разу ми не поїдемо, а підемо пішки. На мій подив, він повів нас стежкою крізь ліс, якою я йшла до океану в перший день; свої мольберти ми розставили на каменистому узбережжі, де я вперше побачила, як він пірнає в холодну воду прибою, а потім виходить з неї. Він посміхнувся всім слухачам, не обходячи й мене, і дав вказівки щодо кута освітлення й того, як той змінюватиметься з часом. Ми зробимо одне полотно вранці, саме тут, потім повернемося на ленч до табору, а в другій половині дня писатимемо друге полотно. Для мене це було остаточним висновком: якщо ми прийшли сюди проводити заняття з живопису, тоді він насправді забудькуватий, особливо щодо мене. Я відчула сумне задоволення: я не тільки помилялася, поводилася неприпустимо, а й була зовсім дурненькою, коли гадала, що його почуття такі самі, як мої. У якусь мить могла й розплакатися, спостерігаючи, як Роберт підходить до кожного слухача, роздаючи наліво й направо поради, як краще розташувати мольберти. У той же час я відчула, як знову стаю вільною, як романтично бути наодинці з собою, відчула самотність. Я мала рацію, коли цінувала це, а ще — коли сміялася з Френка, проганяючи його з моєї кімнати.

Я зав’язала волосся вузлом на потилиці й сіла, вдивляючись у довгий мис, що виступав далеко в океан; у кінці мису ріс цілий лісок смерек, чиї корені трималися за атлантичні скелі. З самого початку я знала, що в мене вийде гарна картина й ранок буде гарний. Рука легко рухалася, роблячи начерк тих форм, які бачило око, а око наповнилося відтінками сірого, коричневого, зелені смерек, які з відстані здавалися мало не чорними. Навіть Робертова присутність, його пересування з метою розташувати власний мольберт мало не переді мною, його жовта сорочка, яка нахилялася й крутилася перед очима — ніщо не було здатним відвернути мою увагу надовго. До самої перерви я працювала щосили, потім помила пензлі, а коли підвела погляд, Роберт посміхався мені, стоячи посеред групи — посміхався, як завжди, що підтвердило мої попередні висновки. Я заговорила з ним, мовлячи щось про краєвид та його особливості, але він уже обернувся до когось іншого.

Ми малювали, поки не настав час іти на ленч, а о першій годині почали нові полотна. Вранішня картина, яку я поставила біля дерева просихати, задовольняла мене більше, ніж усі роботи останніх місяців. Я пообіцяла собі, що в слушну годину повернуся, аби її закінчити — можливо, в той ранок, коли всі почнуть роз’їжджатися з семінару, а до цього залишалося всього два дні. Мені хотілося, щоб Роберт підійшов поглянути на неї, але сьогодні він не перевіряв робіт ні в кого. У другій половині дня ми працювали, розсіявшись берегом, ставлячи мольберти, де кому заманулося. Роберт зі своїм мольбертом пішов був на узлісся, але коли світло почало згасати, повернувся, трохи поговорив з нами про краєвид і повів назад до табору. Друга картина задовольнила мене менше, але він підійшов, сказав щось добре, рівною мірою прокоментував усі інші роботи, а потім зібрав усіх для підсумкового аналізу. Сьогодні все йшло добре, подумала я, вдалий робочий день, я вже чекала на вечір, щоб випити пива з одним-двома колегами-художниками, а потім повернутися до ліжка й добре виспатися.

Розділ 69

Мері

Пиво я випила незабаром — за обідом, а потім влаштувалася біля багаття разом з двома чоловіками, які слухали тут курс акварелі. Дискусія про відносні переваги олійних фарб і акварелі у пейзажному

1 ... 121 122 123 ... 171
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Викрадачі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Викрадачі"