Читати книгу - "Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова"

Про Рафала Лемкіна і про термін, який він вигадав, написано ще більше. Здебільшого я покладався на мемуари Лемкіна, які довго не були опубліковані, починаючи з копії рукопису, який доступний у Нью-Йоркській публічній бібліотеці, але нещодавно отримав змогу користуватися версією, підготованою до друку Донною-Лі Фріз (Видавництво Єльського університету, 2013), — «Цілком неофіційно». Я використовував новаторську працю Джона Купера «Рафал Лемкін і боротьба за Конвенцію про геноцид» (Palgrave Macmillan, 2008), яка була першою повноформатною біографією Лемкіна (нещодавно перевидана у м’якій обкладинці), і також посилався на книгу Вільяма Корі «Епітафія Рафалу Лемкіну» (Jacob Blaustein Institute, 2001) і чудову добірку есе за редакцією Аґнєшки Б’єньчик-Міссала і Славоміра Дебскі «Рафал Лемкін: герой людства» (Польський інститут міжнародних відносин, 2010). Не менш багатою на інформацію є прекрасна стаття Джона Баррета «Рафал Лемкін і «геноцид» у Нюрнбергу, 1945–1946» зі збірки «Конвенція про геноцид: шістдесят років після прийняття», ред. Крістофа Сафферінга та Екарта Конзе (Asser, 2010), 35-54. Серед інших джерел, якими я користувався були: Саманта Пауер «Проблема з пекла» (Harper, 2003), дві роботи Стівена Леонарда Якобса «Погляд Рафала Лемкіна на геноцид нацистів» (Bloch, 2010) і «Лемкін про геноцид» (Lexington Books, 2012), також мені пощастило ознайомитись з рукописом Дугласа Ірвін-Еріксона «Рафал Лемкін і геноцид: політична історія «геноциду» у теорії і праві» (видавництво Пенсільванського університету, готується до друку), це важливий внесок у науку. Документи з особистого архіву Лемкіна які розкидані по всій території Сполучених Штатів, і їх можна знайти у збірці «Raphael Lemkin Collection», Р154, Американське єврейське історичне товариство у Нью-Йорку; «Raphael Lemkin Papers», МСб0, Американський єврейський архів у Клівленді; «Lemkin Papers», Нью-Йоркська публічна бібліотека; Бібліотека рідкісної книги і рукописів, Колумбійський університет; і дослідницький центр Томаса Додда Коннектикутського університету.

Перша розповідь про життя Ганса Франка, на яку я натрапив і яка залишила найяскравіше враження, — це та, яку написав його син Ніклас. Спершу, у 1987 році, її було видано під назвою «Der Vater» (Bertelsmann), а згодом у скороченому варіанті в англійському перекладі (надто скороченому, за словами Нікласа) під назвою «У тіні Рейху» (Alfred A. Knopf, 1991). Я посилався на Станіслава Пьотровскі, ред., «Щоденник Ганса Франка» (PWN, 1961), і перекладені уривки рукопису, який Франк написав у своїй камері нюрнберзької в’язниці, «У тіні шибениці» (виданої посмертно його дружиною у Мюнхені у 1953 році і доступної лише німецькою мовою); Пьотровскі стверджує, що цей рукопис і машинопис, який затвердив Франк, було змінено, деякі речення було пропущено, а інші — «спрямовані проти польського народу». Я почерпнув багато інформації з ґрунтовних досліджень Мартіна Гусдена «Ганс Франк: Lebensraum і Голокост» (Palgrave Macmillan, 2003) і Дітера Шенка «Ганс Франк: кронюрист Гітлера і генерал-губернатор» (Fischer, 2006), а також Леона Голденсона «Нюрнберзькі бесіди: розмови з підсудними і свідками» (Alfred A. Knopf, 2004). Докладний опис повсякденного життя Франка можна знайти в його щоденниках (Diensttagebuch), уривки з цих щоденників, перекладені англійською мовою, можна знайти у 29 томі зібрання «Судовий процес над головними воєнними злочинцями перед Міжнародним військовим трибуналом»(Trial of the Major War Criminals Before the International Military Tribunal).

У вивченні Нюрнберзького процесу нічим не можна замінити уважного прочитання стенограм судових слухань і документальних свідчень, які були на столі перед суддями, їх можна знайти у зібранні «Судовий процес над головними воєнними злочинцями перед Міжнародним військовим трибуналом» (Nuremberg, 1947), що налічує сорок два томи і доступне за веб-адресою http://avalon.law.yale.edu/subject_menus/imt.asp. Я активно користувався офіційною доповіддю Роберта Джексона на Міжнародній конференції з питань військових судових процесів (1945); «Robert Н. Jackson Papers» з бібліотеки Конгресу США, відділ рукописів, штат Вашингтон; і чотирма великими альбомами пам’яток, які складала Марджорі Лоуренс і які приватно зберігаються родиною Лоуренс вдома у Вілтширі.

Серед інших можна виокремити кілька одночасних описів цього процесу: «Нюрнберзький процес» Р. Купера (Penguin, 1946) — особисті спогади від кореспондента «Лондон Таймс», майже такі ж захопливі, як і «Нюрнберзький щоденник» американського військового психолога Густаве Гілберта (Farrar, Straus, 1947). До інших «обов’язкових до прочитання» текстів можна віднести три статті Джанет Фланнер у тижневику «New Yorker», передруковані у «Janet Flamer's World», ред. Ірвінг Дратман (Seeker & Warburg, 1989); есе Марти Геллхорн «Шляхи слави», «Перед лицем війни» (Atlantic Monthly Press, 1994); і розділ «Оранжерея з цикламенами І» з книги Ребекки Вест «А Train of Powder» (Ivan R. Dee, 1955). Я також скористався творами двох суддів: «Juge à Nuremberg» Робера Фалько (Arbre Bleu, 2012), і «In Brief Authority» Френсіса Біддла (Doubleday, 1962). Телфорд Тейлор подає багато інформації у своїй книзі «Анатомія Нюрнберзького процесу» (Alfred A. Knopf, 1993), яку плідно доповнює «Нюрнберзький процес», що його написали Енн Туса і Джон Туса (Macmillan, 1983).

Насамкінець мушу згадати низку інших наукових праць: важлива стаття Ани-Філіпи Врдольяк «Права людини і геноцид: праця Лаутерпахта і Лемкіна у сучасному міжнародному праві», Європейський часопис міжнародного права 20 (2010): 1163-94; «Геноцид у міжнародному праві» Вільяма Шабаса (видавництво Кембриджського університету, 2009); «Злочини проти людяності» Джофрі Робертсона (Penguin, 2012); і «Право, війна і злочин: судові процеси і переосмислення міжнародного права» Джеррі Сімпсона (Polity, 2007). Що стосується моїх робіт, то я спирався на дві опубліковані праці — «Від Нюрнберга до Гааги» (видавництво Кембриджського університету, 2003) і «Правосуддя для злочинів проти людяності», у співавторстві з Марком Латтімером (Hart, 2003) — і «Безправний світ» (Penguin, 2006).

Примітки

(У цій електронній версії авторські примітки рознесено до відповідних місць у тексті в якості коментарів у фігурних дужках. — Прим. верстальника.)

Ілюстрації та карти

Сторінки 16–19, 118, 325, 538–539: International Mapping, Елікот-сіті (штат Меріленд) / с. 33, 39, 50, 53, 55, 59, 63, 66, 70, 72, 77, 81, 83, 89, 99, 105, 125, 191, 196, 232, 240, 241, 291, 295, 305, 307, 375, 385, 390, 459: професор Філіп Сендс, QC / с. 68, 311, 317, 330, 334, 343, 348, 410–411, 507: Ніклас Франк / с. 95: Людмила Байбула / с. 113, 117, 142, 149, 166, 406, 479: сер Елігу Лаутерпахт, QC / с. 128: колекція Степана Гайдучка, родинний архів Крип’якевичів / с. 201: Серрей Чепл (Норидж) / с. 212: Шула Троман / с. 219: Hans Knopf/Collier’s Magazine / с. 95: 225: