Читати книгу - "Гірка правда"

Загальновідомим є факт відплатної акції А.К. у Львові, коли одного дня було вбито кільканадцять українських поліцаїв.

Одну з неначе відплатних акцій польських відділів на українському населенні описує Михайло Подворняк у книжці "Вітер з Волині". Автор каже, що його знайомий Грицай, протестант, як і автор, розповів йому, що весною 1944 р. вдосвіта коло трьох тисяч польських повстанців оточили село Сагринь, підпалили його, а коли мешканці почали рятуватися, втікаючи від пожежі, їх без жодного милосердя вбивали, внаслідку чого згинули всі вірні громади євангельських християн. Взагалі внаслідку цього нападу згинуло 763 особи. [400]

Я написав "неначе відплатних акцій" тому, що А. Щенсняк і В. Шота у книжці "Шлях у нікуди" подають іншу версію цієї події, а саме: 9 березня 1944 р. в районі Сагриня, Грубешівського повіту, дійшло до бою між відділами українських націоналістів, підтримуваних підрозділом СС "Галичина " і місцевою українською поліцією і відділами Б.Х. (Батальйони Хлопскє - В.П.): "Рися", "Блискавіци", "Гурагана" і "Бужи", підтримуваними місцевими заставами А.К. Бій закінчився розбиттям націоналістів, котрі вимушені були відступити, втративши при цьому понад 200 вбитими. [401]

Ця розбіжність варта дослідження, як і Павлокома. Автори "Шляху у нікуди" згадують теж у примітці, що вояки Б.Х. і А.К. вчинили теж напад на постерунок української поліції в Радимні, внаслідку чого вбитий був комендант постерунку - відомий садист і переслідувач польського населення.[402] Але це - не цивільне населення.

Слід думати, що тепер, коли відкриті архіви в Польщі й в Україні, історики матимуть змогу встановити розміри відплатних акцій польських відділів на українцях. Але тут треба повторити: такі акції спричинили дуже невелику кількість жертв у порівнянні до жертв польського населення. Але й про них треба сказати правду. Тому що, як сказав кардинал Юзеф Глемп з нагоди передачі польському урядові документів про злочин у Катині, виявлення правди, навіть такої гіркої, як ця, може формувати дружбу між народами Це - спільний біль обох народів. З одного боку упокорення, а з другого доцінювання тієї вартості, якою є визнання скоєних помилок у тому народі і в тих політичних угрупуваннях, котрі сформувалися, ставлячи надії на ненависть. [403]

Я завжди був противником поділу українців на "західняків" і "східняків" перш за все тому, що такий поділ не віддзеркалює географії населення. "Західняки" - згода, бо вони з Західної України, але не можна називати "східняками" всіх українців, котрі жили поза Західною Україною, бо є ще Центральна, або Наддніпрянська Україна, є Східна і Південна Україна. Мені чомусь здається, що така термінологія - "західняки" і "східняки", відповідає бажанням перших, бо тоді, неначе, вони, "західняки", є половиною народу, а це - неправда. Проте тут дотримуватимусь цієї термінології з огляду на тему.

Перш за все треба пригадати, що ОУН до війни ніколи не поширила своїх впливів на схід від Збруча. Завдання насаджувати ідеологією українського націоналізму отримали "похідні групи" ОУН-б і ОУН-м. Першими, здається, відчули несприємливість ідей ОУН члени, причому чільні члени, "похідних груп" ОУН-м, які встигли закріпитися в Києві перед ОУН-б. Серед них були такі видні діячі ОУН-м, як О. Ольжич та Олена Теліга, душі чутливі, бож це були поети. "Східняки", як їх тут умовно називатиму, знали на практиці -що означає тоталітаризм, монопартійність, вождівство. В них Ще живі були кличі Української Народної Республіки -демократія, свобода слова, рівність громадян без різниці національності тощо. Ця київська група ОУН-м не могла перенести вповні свого досвіду, набутого у зіткненні зі "східняками", тому що її гітлерівці розгромили - одних розстріляли, інших арештували, розігнали оунівську київську адміністрацію.

Чіткіше зіткнення зі "східняками" відчула ОУН-б, бо саме вона мала найбільше своїх емісарів на Волині. Хоч і винищувала ОУН-б полонених з Червоної Армії, проте деяка кількість "східняків" потрапила до УПА. Нікуди їм було діватися - або в червоні партизани, або в УПА. Деякі розумніші члени ОУН відчули, що на "східняків" годі перенести ідеї інтегрального донцовського націоналізму. їм, "східнякам", той націоналізм був чужий. Хоч як вони ховалися зі своїми думками, попавши в лави УПА чи в інші структури ОУН, все ж таки "вожді" збагнули, що з теперішніми гаслами далі як за Збруч їм не піти. Проте, заки вони дійшли до такого висновку, чимало "східняків" згинуло з рук ОУН-УПА, зокрема з рук С.Б. ОУН. Про це пише євангельський християнин Михайло Подворняк з Волині:

... були випадки, що багато полонених, які мали ще силу, коли їх гнали вночі, то вони утекли Потім вони розійшлися по селах, стали в господарів на працю, але багато їх потім таки загинуло, але вже не від німців, а від своїх нерозумних і божевільних партійців, які кожного полоненого з Великої України вважаіїц комуністом.[404]

Був десь випадок, що кількох колишніх полонених з Червоної Армії, що працювали в господарів, пішли до тих більшовицьких партизанів. Після цього бандерівська С.Б.