Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"

У батьківський день приїхала також і комісія, кортіло їм усе проконтролювати, а може просто шукали до чого причепитися. Місцевість, де була пожежа, відгородилася, вона завжди була непримітною, тому ні в кого не викликала запитань. 

Після концерту діти гуляли з батьками й на півдня могли забути про порядки табору. Цього разу мама Діани з Софією теж були присутні. Сиділи в перших рядах і стежили за виступом дітей.

Коли все закінчилося, вони втрьох вирушили на дитячий майданчик. Софія побігла на карусель, а дорослим не терпілося поговорити по душах. Мама розповідала про роботу, сестра викрикувала новини про друзів, яких Діана добре знала. А ось сама вона й гадки не мала, про що розповісти мамі. Про пожежу не хотілося, про те, як вожатий скотився з гори й зараз валяється в лікарні - тим паче. Коротко пояснила, що все, як зазвичай, добре і нічого захопливого не відбувається. Хоча з усіх змін ця виявилася самою незабутньою.

Повз них прослизнув Вадим, в останню мить зупинився, не в змозі пропустити таке. Навіть із великої дистанції Діана бачила його посмішку, яка показувала, що він не піде. До того ж сам рушив до них. Діана була не готова до такого повороту подій, тому вскочила з лавки й кинулася до нього.

- Що?

- Познайомиш? - він смикнув бровою в бік її родини.

- Ще чого? - вона схрестила руки на грудях. - Не цього року.

- Там за тебе Галинка питала, щось із приводу малюнків. Ідея є, втілила?

- Так, майже все готово. Потім розберуся, зараз мені треба йти.

Вона обернулася і помітила наскільки уважно мама з сестрою стежать за їх розмовою. Не кліпаючи, немов бояться щось пропустити.

- Ідіть до нас! - покликала мама.

- Підстава, - процідила Діана. - Ну ходімо.

Повернулися вони вже разом. Знайомити їх не довелося, Вадим усе зробив сам. Натягнув доброзичливу посмішку і простягнув руку її матері:

- Вадим. Друг вашої доньки.

- Зінаїда Станіславівна, - жінка потиснула його долоню.

Також Вадим представився Софії.

Діану вразило наскільки легко і просто йому вдалося сподобатися її близьким. Вів невимушені бесіди, посміхався і здавався дуже цікавою людиною. Але пару місяців тому, коли почалася їхня ворожнеча, вона була про нього іншої думки, вони не могли також нормально спілкуватися. А може Вадим просто не намагався поводитися по-іншому.

- Пс, - Зінаїда Станіславівна пригнулася, покликавши до себе друга доньки. Коли той підсів ближче, почала шепотіти: - Діану ніхто не ображає? Якась вона сумна.

- Ну хіба що я іноді, - жартома відповів він, викликавши заразливий сміх. - Може їхати не хоче?

Діана вже не дивувалася, що мама почне випитувати подробиці в когось іще, адже донька сама десять хвилин тому відмахнулася від запитання. Ця жінка не чекала правди, просто хотіла, щоб Діана бачила, що про неї турбуються. І якщо є що розповісти, то краще це зробити.

Зінаїда Станіславівна відкрила свою чарівну сумку й дістала кульок пиріжків, контейнер із якоюсь їжею та подарунковий мішечок цукерок. Усе запаковувала у фольгу, тому не боялася, що щось зіпсується. Вона брала смаколики не тільки для Діани, також її друзів підгодовувала. Зараз їхня кількість трохи збільшилася.

- Пригостиш усіх пиріжками, - вимагала мама.

- Звісно, - усміхнулася Діана. В голові несподівано промайнула думка, що Рік, валяючись у лікарні, був би щасливий такому гостинцю. - Коли вони чують, що ти приїхала, їхні шлунки автоматично починають бурчати.

Софія забула про гойдалку і повернулася до решти. Їй подобалося розмовляти з новим знайомим, а Діана не змогла не помітити, як її мама поглядає на Вадима. Його представили як звичайного друга, критерії там значно нижчі, але ймовірно, мати щось запідозрила, і не просто так.

Після довгих розмов родина Діани почала збиратися на автобус. Разом із Вадимом вони провели їх до воріт, обійнялися на прощання і розійшлися.

Діана йшла мовчки, варто було близьким поїхати, як душу заполонив смуток. У таборі дуже не вистачало родини, але також дивлячись на цю саму родину, Діана згадувала все жахливе, що їй довелося пережити. Від цього не відмитися, не стерти з пам'яті.

- У тебе така класна мама, - захоплювався Вадим. - Розуміє тебе з півслова... А ще в тебе дуже цікава сестра. Ви з нею так схожі, прямо одне обличчя.

Діана зупинилася біля дерева, де були вирізані чиїсь ініціали. Час правди настав.

- Ти хотів послухати мою біографію, - рішуче почала вона. - Софія мені не сестра. Вона моя донька.

Вадим застиг, щасливий настрій розчинився.

- Тобто... як донька? - він намагався щось вирахувати в думках. - Їй же одинадцять. Або дванадцять.

- Мене зґвалтували в тринадцять.

Уперше за багато років Діана озвучила це голосніше за шепіт і вже не боялася, що може злякати його.  Якщо він хотів познайомиться з її мамою, то йому варто почути все. Краще нехай піде зараз, ніж звинуватить її у брехні.

- Тоді я ще не знала, що вагітна, мало розуміла в цьому, - вона бачила, як похмурнішає обличчя Вадима. - Коли почав з'являтися живіт, мені довелося зізнатися мамі, було пізно робити аборт і я народила. Софію записали на ім'я мами, а ми переїхали в інше місто, де ми для всіх чужі. Ніхто не знав правди. Я ходила до школи, поки росла моя донька... Увесь цей час я прикидалася, що вона моя сестра, хоча Софія завжди більше тяглася до мене, ніж до мами. Тому що вона їй і не мама зовсім. Бабуся. Я стільки років хотіла розповісти доньці правду, але боюся, вона не зрозуміє. Подумає, що я відмовилася від неї та зненавидить мене. Чорт, що ж так важко... - вона потерла обличчя долонями, не бажаючи більше бачити його реакцію.