Читати книгу - "Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна"

Проте найбільше хвилювало Ела Ульбріксона, коли він спостерігав, як британський екіпаж тренується на Грюнау, те, наскільки вони нагадували йому його власних хлопців. Не те щоб хто-небудь із них особливо нагадував його підопічних у фізичному плані. І в стилі веслування не було схожості. Насправді, англійські хлопці все ще веслували з довгим прогином, якого британські приватні середні школи та університети навчали протягом кількох поколінь. Вашингтон, звичайно ж, застосовував коротший, більш вертикальний гребок, який Джордж Покок перейняв зі стилю човнярів на Темзі і якого навчав Хірама Конібеара 20 років тому.

Британські хлопці нагадували підопічних Ульбріксона саме в стратегії. Вони любили робити саме те, що так добре виходило у хлопців Вашингтона. Вони досягали перемоги, відсиджуючись позаду, але залишаючись близько до лідерів: веслували потужно, але повільно, тиснули на своїх суперників підвищувати частоту ходу занадто високо і занадто рано, а потім, коли інші екіпажі були в хорошій позиції, але виснажені, раптово у спринті мчали повз них, ловлячи їх зненацька, примушуючи нервувати, і врешті, вибивали їх із ладу. За винятком кепки для крикету і шийної хустини, які Дакворт носив на місці рульового, він керував човном дуже схоже з Боббі Моком. І Ран Лорі орудував загребним веслом так само дуже подібно до стилю Дона Х’юма. Обіцяло бути цікавим подивитися, що відбудеться, коли два екіпажі, що грають в одну й ту саму гру, зустрінуться на Лангер-Зее.

Із наближенням олімпійських кваліфікаційних змагань і під тиском вагомості завдання, що було на них покладено, хлопці Ульбріксона знову ставали напруженими й метушливими. Ті, хто вели щоденники або писали листи додому, почали звіряти їм свою знервованість, таку саму, як і перед початком олімпійських відбіркових змагань у Принстоні. Чак Дей починав шукати Ела Ульбріксона для сеансів з укріплення упевненості в собі. Між ними він одна за одною курив сигарети «Лакі Страйк» і «Кемел», сміючись над іншими хлопцями, коли ті намагалися змусити його скоротити паління.

Американці не були самотні у відчутті дратівливості. У Грюнау і Кьопеніку 24 міжнародні команди ділили одні веслувальні доріжки та їдальні. Усі збірні складалися з великих, здорових і високо конкурентних юнаків, кожен із яких стояв перед визначальним моментом у його житті. Значною мірою серед них переважав олімпійський дух, і багато нових дружніх стосунків було започатковано за три тижні, протягом яких вони жили і змагалися в Німеччині. Хлопці з Вашингтона, зокрема, близько потоваришували з екіпажем поліцейських з Австралії, з якими вони поділяли не лише більш-менш спільну мову, а й свого роду легкий, самовпевнений і хвацький підхід до життя. Вони також добре ладнали зі швейцарською командою. То були «великі чортяки», як зазначав Джонні Уайт, але сповнені веселощів і доброзичливості. Хлопці отримували задоволення від поїздок із ними в автобусі між Кьопеніком і Грюнау, коли швейцарці на повну горланили наспіви йодль.

Але з наближенням кваліфікаційних змагань знервованість почала відчутно зростати серед усіх екіпажів у Грюнау і Кьопеніку. Австралійці не докладали жодних зусиль, щоб приховати своє презирство до британців. Британці не могли дивитися на німців без згадки про останню війну і без тривоги про майбутню. Хлопці з Вашингтона насилу могли спати. Майже щоночі відбувалась якась метушня на брукованих вулицях під їхніми вікнами. Однієї ночі то були штурмовики-коричневосорочечники, що виспівували й марширували повз у підбитих цвяхами чоботях. Іншого разу відбувались військові нічні маневри. Гуркітливі мотоцикли з колясками, вантажівки, що яскраво світили зеленими нічними фарами на кабінах, кесони, що перевозили польову артилерію, тарахкотіли повз їхні казарми під вуличними ліхтарями. Потім то були курсанти поліції, що проходили стройову підготовку в позаурочні години. Згодом співали німецькі веслярі. А потім контингент байдарочників, які закінчили свої перегони і зазнали нищівної поразки, вирішили провести втішну вечірку на нижньому поверсі.

Розлючені, хлопці вирішили щось зробити з цим. Шестеро з них були студентами-інженерами, тож обрали інженерний підхід до проблеми. Вони примудрилися зробити пристрій, за допомогою якого могли, лежачи у своїх ліжках, посмикати за певні мотузки, і відра води перекидались на того, хто був внизу на вулиці і дратував їх. Після цього вони швидко затягували відра назад і ховали їх, знову ж, не піднімаючись із ліжок. Вони отримали можливість випробувати пристрій, коли югославська команда вирішила здійняти метушню внизу на вулиці. Хлопці посмикали за свої мотузки, і вода каскадом полилась униз, не лише на югославів, а й на деяких німецьких поліцейських курсантів, що намагалися заспокоїти їх внизу. Наскрізь промоклі, обурені спортсмени і поліцейські курсанти увірвалися в будівлю з криками. Інші спортсмени вибігли зі своїх кімнат на сходовий майданчик. Усі кричали різними мовами. Нарешті з’явилися хлопці з Вашингтона, лупаючи сонними очима, розгублені й рішуче невинуваті. Коли хтось зажадав дізнатись, звідки лилась вода, вони знизували плечима і смиренно вказували вгору у бік канадців.

Наступного дня в обідній час знову спалахнули пристрасті. Стало традицією, щоб різні екіпажі співали національні пісні під час їжі. Коли дійшла черга до югославської команди встати і заспівати, вони завели ексцентричну інтерпретацію «Янкі Дудл» («Янкі-йолоп»). Ніхто не міг точно сказати, у чому справа. Було навіть не зовсім зрозуміло, вони співали англійською чи однією з кількох мов Югославії. Але американські хлопці знали мелодію, і щось у тому, як співались певні рядки, переконало Чака Дея, що югослави викрили махінації попередньої ночі й тепер адресували смертельну образу Сполученим Штатам Америки. Дей підскочив зі свого стільця і кинувся на югославів із кулаками. Боббі Мок пішов у атаку прямо позаду нього, задираючись не до югославського рульового, а до найбільшого хлопця в екіпажі. Відразу за Моком підбігли інші хлопці Вашингтона, а за ними, задля потіхи, уся австралійська команда. Німецький екіпаж кинувся на бік югославів. Літали стільці. Кидались образи. Груди штовхались у груди. Хлопці перекидали один одного.