Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Очікування шторму 📚 - Українською

Читати книгу - "Очікування шторму"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Очікування шторму" автора Юрій Миколайович Авдєєнко. Жанр книги: 💙 Бойовики / 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза / 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 123 124 125 ... 156
Перейти на сторінку:
людину без документів, без перевірки? — Голос у Чиркова суворий, наче чорний колір.

Однак кадровика не збентежиш. Старий він, щоб бентежитися.

— Людей, шановний товаришу, не вистачає. Всі палати переповнені. Поранені в коридорах лежать. Піднімися, глянь. Залізничний вокзал, а не госпіталь.

— Усе це не знімає питання про пильність.

— Правильно… Проте ми під начальством ходимо, — наполягає на своєму кадровик, наче човен на приколі. — Начальство наше в Батумі. Вони направили — вони мають відповідати.

— Направлення де?

— Знайдемо направлення… в іншій справі. Отже, по командированій лінії глянемо.

Дзвонить ключами кадровик, мовби корова дзвіночком. Шухлядами брязкає. А на чолі піт виступив. Од потуги чи від хвилювання.

Од потуги, мабуть. Важко, очевидно, йому нахилятися. Роки чинять опір.

— Ось, будь ласка… — переможно підходить до Чиркова, несучи перед собою папку, наче хлібину. — Все при справі…

Читає капітан. Правильно.

«Начальнику госпіталю в Перевальному…

У відповідь на Ваш лист № 2/347 повідомляємо, що направити у Ваше розпорядження лікаря-рентгенолога — 1, лікаря-терапевта — 3, лікаря-окуліста — 1 й молодшого медичного персоналу — 25 не маємо можливості. Відряджаємо у Ваше розпорядження старшу медичну сестру Погожеву С. А.

Водночас пропонуємо відрядити в наше розпорядження лікаря-невропатолога — 1, яких у вас — 2. Начальник управління медичної служби…»

— Документ законний, — сказав кадровик. — Ішов спеціальною поштою.

Чирков нервово стукав пальцями по столу.

— Паспорт ви у неї дивились? У вас же воєнна установа!

— Паспорт неодмінно дивилися. З паспортом усе гаразд.

— Ви це добре пам'ятаєте?

— Звичайно, ні.

Чирков розуміє: говорити кадровику про пильність — даремно витрачати час.

— Фотографію б мені… Цієї самої Погожевої.

— Чого нема, того нема, — розводить руками кадровик.

І ось Чирков знову в коридорі. Тільки невеселий, похмурий. Оленка з'являється з-за колони. Запитує:

— Вдало? Все гаразд?

— Порядочки у вас. Хаос у документації, — журиться Чирков.

Оленка не поділяє його смутку.

— Людям життя тут повертають, — каже вона. — Про здоров'я людини піклуються. Не до папірців. Розумієте?

— Не розумію, — зморщується Чирков, обличчя в нього ображене-ображене. — Удару від ворога треба ждати не тільки на фронті. Ворог — він підступний…

Фрази якісь стандартні виходять. Злий Чирков дуже. Злий на людей безвідповідальних.

— Фотографію б мені Погожевої, — вслух розмірковує він. — Глянути на обличчя, яка вона.

— Є фотографія! — радісно каже Оленка. — Звичайно, любительська. Та роздивитися обличчя можна.

Чиркову хочеться поцілувати Оленку. Мила, гарна вона. Фотографія — це ж зовсім інша справа. Це вже удача.

— Я зараз, — каже Оленка. Потім якусь мить вагається. — Ходімо разом.

Він тримає її за руку. Вони не йдуть, а біжать по алеї.

Пахне морем, водоростями й чистою галькою. Хвилі накочуються десь тут, поряд. Їх іще не видно за корпусом і деревами. Але вони шумлять. На серці в Чиркова від цього шуму радісно й солодко. А може, хвилі тут ні при чому? Може, причиною тому медсестра, схожа на хлопчика?

Кімната Оленки порожня. Дівчина пропонує:

— Сідайте.

— Ні-ні!

Вона відкриває тумбочку — там альбом, товстий од фотографій.

— Зараз я знайду.

Оленка спритно, як карти, перебирає фотокартки.

— Ось! Крайня ліворуч. Нас підполковник фотографував з газети. Думали, не надішле. А він два дні тому прислав…

Крайньою ліворуч була висока худорлява жінка з великими мускулястими ногами, видовженим обличчям і густими бровами, що зрослися біля перенісся.

— Спасибі, Оленко, спасибі…

Вони поряд. Вони близько. І сам того не чекаючи, Чирков цілує дівчину у вуста.


Каїров у гостях у Тетяни

— Може, в небесах і є рай, але в ньому все одно не затишніше, ніж у вашій квартирі.

Тетяна здивовано дивиться на гостя, поважного, сивого полковника, й завчено усміхається. Але Каїрову давно відома ця мила жіноча хитрість. Тим часом усмішка у Тетяни виходить ніжна, безпосередня. І, дивлячись у її чисті сірі очі, Каїров розуміє чоловіків, що закохувались у цю жінку.

— Якщо ви хочете найняти кімнату, — м'яко, наче вибачаючись, промовляє Тетяна, — то… Я не можу здати. У мене вже є постоялець.

— Майор інтендантської служби Роксан.

— Ви знаєте? — дивується Тетяна. Й тут же запитує кокетливо: — Це він вас прислав?

— Я сам по собі, — зізнається Каїров.

— Співчуваю. Але нічого іншого сказати вам не можу.

— Не засмучуйтесь. Я зупинився в готелі Будинку офіцерів. До речі, в тому самому номері, де жив майор Валерій Сизов. Він, здається, був вашим квартирантом?

— Це не має значення, — сухо відповіла Тетяна. Її, очевидно, почав дратувати освідомлений і балакучий полковник. — Насамперед Сизов був моїм другом.

— Вибачте, — сказав Каїров. — Але оскільки я тут, дозвольте задати вам кілька запитань. Вони стосуються саме вашого друга.

— Хто ви такий? — тихо й трохи злякано запитала Тетяна.

— Полковник із контррозвідки.


Чирков скептично поставився до ідеї Каїрова відвідати Тетяну в її квартирі.

— Краще викликати. Допитати. А

1 ... 123 124 125 ... 156
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Очікування шторму», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Очікування шторму"