Читати книгу - "Американська трагедія"

— Просто так, любий. Я тільки хотіла знати. Але я помітила, що в газеті було названо інших дівчат з Лікурга, ти часто говорив про них раніше: Сондра Фінчлі, Бертіна Кренстон. А ти сказав мені тільки про сестер Трамбал.

Її тон мав обурити й озлити його, вона це відразу зрозуміла,

— Так, я теж читав замітку, але це неправда. А якщо вони й були там, я їх не бачив. Газети завжди все перебріхують.

Він був роздратований і лютий від того, що так по-дурному спіймався, але всі його заперечення прозвучали непереконливо, і він сам зрозумів це. Тоді його охопило обурення: чого вона допитує його? З якої речі? Нібито він не має права бувати, де хоче, і повинен питатися в неї дозволу.

Роберта вже не докоряла і не сперечалася, а тільки дивилася на нього, і обличчя її було сумне і ображене. Вона не зовсім вірила йому — і не зовсім не вірила. Мабуть, в його словах була частка правди. Куди важливіше інше: він мусив би кохати її так, щоб і не треба було і неможливо було брехати їй або погано поводитися з нею. Та що робити, коли він не хоче бути добрим і правдивим? Вона відійшла від нього і безпорадно похитала головою.

— Тобі зовсім не треба щось вигадувати, Клайд, — сказала вона. — Невже ти не розумієш? Мені все одно, де ти був, тільки треба було попередити мене заздалегідь і не залишати ось так зовсім одну на різдвяний вечір. От що мені прикро.

— Та я нічого не вигадую, Берта, — сердито заперечив він. — Я не можу змінити те, що було, — мало чого пишуть у газетах. Гріфітси там були, я можу це довести. А сьогодні я прийшов до тебе, як тільки звільнився. Чого ради ти відразу роздратувалася? Я сказав тобі правду: я не завжди можу робити те, що мені хочеться. Мене запросили в останню хвилину, і я мусив піти. А потім я не міг вирватися. Чого ж тут сердитися?

Він з викликом подивився на неї, і Роберта, переможена цими доводами, не знала, як бути далі. Вона згадала те, що говорилося в газеті про передбачувану зустріч Нового року, але почувала, що нерозумно тепер казати про це. їй було зараз особливо гірко думати, що Клайд — постійний учасник того веселого, щасливого життя, яке доступне тільки для нього, але не для неї. І все ж вона не наважувалася показати йому, які жагучі ревнощі опанували її. В цьому вищому світі всі так весело проводять час — і Клайд, і його знайомі,— а їй так невистачає всього. І потім ці дівчата — Сондра Фінчлі і Бертіна Кренстон… він стільки про них говорив, про них пишуть у газетах… Може, він закоханий в одну з них?

— Тобі дуже подобається міс Фінчлі? — раптом спитала вона, вдивляючись у напівтемряві в його обличчя; її охопив неспокій, їй болюче хотілося довідатися про щось таке, що могло б пролити хоч слабке світло на його поведінку, яка так тривожила її тепер.

Клайд вмить відчув значення її запитання: тут було і стримуване бажання знати, і безпорадність, і ревнощі,— це проривалося в її голосі ще більше, ніж у погляді. Її голос звучав так лагідно, ласкаво і журно, особливо в хвилини, коли вона бувала засмучена і прикро вражена. Клайда здивувала її проникливість, особливе чуття, з яким вона зосередила свої підозріння на Сондрі. Він почував, що вона нічого не повинна знати, це урве її терпець. Але він надто пишався з свого становища в товаристві,— становища, яке, мабуть, з кожною дниною ставало дедалі тривкішим, і це примусило його сказати:

— Трохи подобається, звичайно. Вона дуже гарненька і чудово танцює. І потім вона дуже багата і розкішно одягається.

Він хотів додати, що зрештою Сондра не справляє на нього великого враження, але Роберта відчула, що він, невно, по-справжньому захоплений цією дівчиною, що ціла безодня лежить між нею і всім його світом, — і раптом вигукнула:

— Ще б пак! З такими грішми кожний зуміє добре одягнутися! Будь у мене стільки грошей, я б теж чудово одяглася!

Він здивувався і навіть вжахнувся, коли голос її враз затремтів і обірвався риданням. Клайд зрозумів, що Роберта глибоко ображена, жорстоко, безмежно страждає і ревнує, і вже от-от мав піддатися новому вибухові роздратування, але раптом полагіднішав. Думка, що дівчина, яку він досі так палко і віддано кохав, через нього так мучиться від ревнощів, завдала йому справжнього болю, — адже він, спасибі Гортензії, добре знав, що таке муки ревнощів. Він уявив себе на місці Роберти і тому сказав ласкаво:

— Ну, Берта, невже мені й слова ні про кого не можна сказати, не розсердивши тебе? Це ж зовсім не означає, що я якось по-особливому ставлюся до неї. Ти хотіла знати, чи подобається вона мені, от я і відповів, — тільки й усього.

— Так, я знаю, — відповіла Роберта. Вона стояла перед ним схвильована, бліда, нервово стискуючи руки, і дивилася на нього сумнівно і благаюче. — У них усе є, ти сам знаєш, а я не маю нічого. Де ж мені змагатися з ними, коли у них так багато всього…

Її голос знову обірвався, очі наповнилися слізьми, і губи затремтіли. Вона поквапливо затулила обличчя руками і відвернулася. Розпачливі, судорожні ридання трясли її плечі і все тіло. Клайд, здивований, збентежений і розчулений цим раптовим вибухом довго стримуваного почуття, сам був глибоко схвильований. Усе це не було хитрощами, удаванням, спробою вплинути на нього, — це було раптове, приголомшуюче прозріння: він догадувався, що вона враз із жахом побачила себе самітною, покинутою, без друзів, без надій на майбутнє, тоді як у тих, інших, хто його тепер так цікавить, усього є вдосталь. А в минулому в неї — роки гіркої самотності, що засмучувала її юність… їх так жваво нагадала їй недавня поїздка на батьківщину. Роберта, приголомшена і безпорадна, справді була в розпачі.

— Якби мені пощастило, як іншим дівчатам! — вирвалося в неї з глибини душі.— Якби я могла куди-небудь поїхати, побачити що-небудь!.. Як це жахливо — вирости ось так у глушині… Ані грошей, ні суконь — нічого у мене ніколи не було! Нічого і нікого!..

Не встигла вона договорити, як їй стало соромно своєї слабкості і принизливих признань: вона була переконана, що саме це в ній і неприємне Клайдові.

— Роберта, люба! — швидко й ніжно сказав