Читати книгу - "Американська трагедія"

він, обіймаючи її, щиро засмучений своєю неуважністю. — Не треба так плакати, хороша моя! Не треба! Я не хотів робити тобі боляче, слово честі, не хотів! Я знаю, ти дуже журилася, це були дуже погані дні для тебе. Я знаю, як тобі важко і скільки ти перетерпіла. Тільки не плач так! Я кохаю тебе, як і раніше, правда ж, і завжди кохатиму! Мені так шкода, що я образив тебе! Слово честі, шкода! Я ніяк не міг піти сьогодні ввечері і в ту п’ятницю теж. Це було просто неможливо! Але більше я не буду так… я постараюся поводитися краще, слово честі! Ти моя люба, дорога дівчинка. У тебе таке чудове волосся, і очі, і така чарівна постать. Справді, Берта! І танцюєш ти не гірше від інших. І ти дуже гарна. Кинь плакати, люба, ну, будь ласка! Мені так шкода, що я образив тебе.

Іноді, як майже кожна людина при таких обставинах, Клайд був здатний на справжню ніжність, — її викликали спогади про розчарування, печалі й нестатки, пережиті ним самим. У такі хвилини голос його звучав лагідно і ніжно. Він став ласкавий, як мати, що пестить дитину. Це безмежно приваблювало Роберту. Але ці поривання ніжності були так само недовгочасні, як і сильні. Вони були схожі на літню грозу: раптово налітали і так само швидко зникали. Та цієї хвилини було досить, щоб Роберта відчула: він розуміє і жаліє її і, можливо, за це кохає ще більше. Не таке вже й погане все. Клайд належить їй, і їй належать його кохання і величезне співчуття. І ця думка, і його ласкаві слова втішили її: Роберта стала витирати очі і вголос пошкодувала, що вона — така плакса. Нехай він пробачить їй, що вона своїми слізьми змочила маніжку його бездоганно білої сорочки. Вона більше не буде такою, нехай тільки Клайд пробачить їй цього разу. І Клайд, зворушений силою пристрасті,— він не уявляв собі, що Роберта може бути такою, — цілував її руки, щоки, губи.

Серед цих любощів і поцілунків він знову запевняв її безумно і облудно (хоч і по-іншому, але так само сильно, а може й сильніше, його приваблювала тепер Сондра), що вона — і перша, і остання, і найпалкіша його любов. І Роберта подумала, що вона, мабуть, була несправедлива до нього. Її становище, можливо, і не блискуче, але далеко міцніше, ніж було в минулому, міцніше, ніж становище тих, інших: вони можуть зустрічатися з Клайдом у товаристві, але їм невідомо, яке солодке його кохання. 

РОЗДІЛ XXXII

Цієї зими Клайд став визначним членом лікурзького вищого товариства, учасником усіх світських розваг. Після того як Гріфітси відрекомендували Клайда своїм друзям і знайомим, його, природно, почали приймати майже у всіх значних родинах. Але в цьому надто замкнутому колі, де буквально всі, хто посідав якесь становище, знали один одного, достаток гаманця мав значення не менше, а в деяких відношеннях навіть більше, ніж спорідненість і зв’язки. У значних родинах вважалося незаперечною істиною, що не тільки походження, а й багатство — основа основ кожного щасливого і добропорядного шлюбу. Тому, хоч і визнавалося, що Клайд безумовно допустимий у товаристві, проте батьки не вважали його підхожим женихом для своїх дочок, бо, з чуток, достатки його були дуже вбогі. І надсилаючи йому запрошення, вони також не забували попереджати своїх дітей і родичів, що надто часті зустрічі з ним небажані.

Однак Сондра та її компанія поставилися до нього дуже доброзичливо, а перестороги й зауваження батьків і друзів поки що були не надто суворі, і тому Клайда часто запрошували на такі вечори і зібрання молоді, які його найбільше цікавили: на ті, що починалися і закінчувалися танцями. І хоч гаманець його був майже порожній, він робив успіхи. Сондра, яка серйозно зацікавилася ним, незабаром зрозуміла, яке його матеріальне становище, і намагалася зробити так, щоб дружба з нею вимагала від нього якнайменше витрат. Її прикладові наслідували Бертіна і Грент Кренстони і багато інших — тому здебільшого Клайд міг брати участь у різних вечорах і розвагах, особливо якщо вони відбувалися в самому Лікурзі, і нічого при цьому не витрачати. А коли його запрошували за місто, хто-небудь з компанії підвозив його в своєму автомобілі.

Після новорічної поїздки в Скенектеді, що відіграла велику роль у відносинах між Клайдом і Сондрою, — цього разу ясніше, ніж будь-коли, Сондра відчула, як непереборно її вабить до нього, — найчастіше саме вона заїжджала за ним у своєму автомобілі. Він справді справив на неї сильне враження. Його поклоніння тішило її марнославність і в той же час збуджувало саму глибину її єства: їй дуже хотілося мати поруч себе когось вроді Клайда — юнака, який подобався б їй, був з хорошого товариства і до того цілком залежав від неї. Вона знала, що батьки не схвалюватимуть її зближення з Клайдом, бо він бідний. Спочатку вона й не думала про будь-яку близькість з ним, але тепер їй невиразно хотілося цього.

Проте першу зручну нагоду для нових одвертих розмов вони мали тільки тижнів через два після зустрічі Нового року. Вони поверталися з Амстердама з веселої вечірки. Доставивши додому Беллу Гріфітс, а потім Грента і Бертіну Кренстон, Стюарт Фінчлі, який правив автомобілем, обернувся і гукнув:

— Тепер ми відвеземо вас, Гріфітс!

Але Сондра, якій ще не хотілося розлучатися з Клайдом, одразу запропонувала:

— Давайте заїдемо спочатку до нас, я напою вас гарячим шоколадом, а потім ви підете додому. Хочете?

— Ще б пак! Звичайно, хочу, — весело сказав Клайд.

— Гаразд, поїхали, — озвався Стюарт. — Але тільки я зразу ж ляжу спати. Вже четверта година.

— От добрий брат, — сказала Сондра. — Ти у нас спляча красуня, це відомо!

Завівши автомобіль у гараж, усі троє чорним ходом пройшли в кухню. Стюарт пішов собі, а Сондра, посадивши Клайда за стіл слуг, заходилася готувати шоколад. Клайда вразило складне кухонне начиння: він ніколи не бачив нічого схожого і здивовано розглядав усі ці ознаки багатства і благоденства.

— Яка величезна кухня, — сказав він. — Скільки тут всіляких пристосувань для куховарства!

Вона зрозуміла, що все це незвичне для нього і навряд чи він бував у такій обстановці до приїзду в Лікург, а через це його неважко здивувати, — і відповіла недбало:

— Ви так вважаєте? Хіба не всі кухні однакові?

Клайд згадав про добре знайому для нього бідність і, зробивши висновок зі слів Сондри, що вона навряд чи має уявлення про скромніші