Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

Гіл заробляв пристойні гроші музичним критиком, їм жилося настільки краще, ніж Енді та його бідолашній матері-медсестрі, що Фергюсону стало соромно за свою щасливу долю, якої він не заслужив жодним порухом жодного свого пальця, так само, як і Енді не зробив нічого, щоби заслужити свою лиху долю. Ні, Коени не були бідняками в строгому сенсі цього слова (холодильник повнився харчами, а спальня Енді – книжками в твердих обкладинках), але коли Фергюсон сів у маленькій кухні, щоби підхарчитися одним з бутербродів з ковбасою, які приготував для них Енді, він помітив, що Коени збирали призові Зелені Марки та вирізали дисконтні купони з Journal- American та Daily News Гіл з матір’ю рахували долари й намагалися не марнотратити, а матір Енді рахувала копійки і витрачала все, що мала.

Підкріпившись на кухні, вони пішли до вітальні й трохи поговорили про «Мадам Боварі» (яку Фергюсон не читав), про фільм «Семеро самураїв» (якого Фергюсон не бачив) та про деякі інші фільми, котрі були в програмці «Талії» на наступний місяць. А потім сталося дещо дивне, або дещо цікаве чи дивовижно цікаве, у всякому випадку – несподіване, або, принаймні, так здалося спочатку, але потім, коли Фергюсон над цим трохи замислився, воно видалося не таким вже й несподіваним, бо коли Енді поставив це запитання, Фергюсон, нарешті, зрозумів, навіщо його запросили в гості.

Він сидів на дивані напроти Енді, а той сидів у кріслі напроти вікна, і після короткої паузи в розмові подався вперед, надовго затримав на Фергюсоні свій погляд і невимушено спитав:

– Ти коли-небудь дрочив, Арчі?

Фергюсон, який вже близько півтора року був запеклим онаністом, відповів не задумуючись:

– Аякже. А хто не дрочить? Всі дрочать.

– Може, і не всі, – зауважив Енді, – Але майже всі. Це ж так природно, n’est-ce pas?

– Якщо ти іще малий для справжнього сексу, то що іще залишається робити?

– А про що ти думаєш, Арчі, що приходить тобі до голови, коли ти мастурбуєш?

– Думаю про голих жінок, про те, як добре було би бути голим з голою жінкою замість дрочити в унітаз.

– Сумно все це.

– Та отож, сумно, але краще, ніж нічого.

– А тобі ніхто раніше не дрочив? Наприклад, хтось із твоїх шкільних подруг?

– Ні, такого задоволення я іще не мав.

– А я мав – кілька разів.

– Так ти ж старший за мене. Ясна річ, ти мав таку можливість.

– Небагато. Якщо чесно, то лише три. Але можу сказати тобі, що значно приємніше, коли це робить тобі хтось, аніж ти – сам собі.

– Та мабуть. Особливо якщо дівчина вміє це робити.

– Це не обов’язково має бути дівчина, Арчі.

– Що ти хочеш сказати? Що ти не любиш дівчат?

– Дуже люблю, але вони, схоже, не дуже люблять мене. Не знаю чому, але мені з ними завжди не везе.

– Ага, значить, тобі дрочили хлопці?

– Лише один хлопець. Джордж, мій приятель зі Стьювізанту, якому теж завжди не везе з дівчатами. Тому минулого року ми з ним вирішили поекспериментувати й подивитися, що з того вийде.

– Ну, і як?

– Клас. Ми тричі подрочили один одного й обидва вирішили, що неважливо, хто це тобі робить. Дівчина чи хлопець – відчуття одне й те саме, і не має значення, чия рука тримає тебе за прутень – дівчача чи хлопчача.

– Я в такому плані ніколи про це не думав.

– І я також не думав. Тому це стало для мене «вкрай важливим відкриттям».

– А чому тоді лише три рази? Якщо тобі з Джорджем це так сподобалося, то чому ж ви припинили?

– Тому, що Джордж тепер навчається в Чиказькому університеті і, нарешті, знайшов собі подругу.

– Тобі не пощастило…

– Мабуть, але Джордж – не єдина людина у світі. Є також ти, Арчі, і якщо тобі хочеться, щоби я тобі це зробив, то я буду радий тобі подрочити. Просто для того, аби знати, про що я кажу.

– А що, як мені не хочеться дрочити тобі? Може, Джорджу це й подобалося, але сумніваюся, що це буде цікаво мені. Не маю нічого проти тебе, Енді, але мені дійсно до вподоби дівчата, а не хлопці.

– Я ніколи не проситиму тебе робити те, що тобі не подобається. Це було б неправильно, і я проти того, щоби примушувати людей щось робити супроти їхнього бажання. Просто… ти такий гарний хлопець, Арчі. Мені приємно бути з тобою, приємно дивитися на тебе, і мені б дуже хотілося до тебе доторкнутися.

Фергюсон сказав, що він не проти. Сказав, що йому цікаво, і Енді може йому подрочити, але тільки один раз і тільки якщо він вимкне світло та закриє штори, бо такі речі робляться в темряві, тож Енді підвівся зі свого крісла, повимикав одну за одною всі лампочки і закрив штори. Виконавши це завдання, він всівся на диван поруч зі збентеженим і трохи переляканим Фергюсоном, розстебнув йому штани й заглибився в ширінку.

Відчуття було настільки приємним, що Фергюсон застогнав, через кілька секунд його м’який та знервований пеніс почав дерев’яніти й подовжуватися з кожним рухом руки старшого хлопця, руки вправної й добре навченої, руки, яка начебто сама добре розуміла, що потрібно пенісу, коли той прокидається й збуджується в результаті витончених маніпуляцій – то жорстких, то ніжних. Коли Енді спитав його, чи подобається йому, Фергюсон відповів, що дуже, а потім розстебнув ремінь та спустив до колін штани й труси, щоби ота чарівна рука мала більше простору для рухів. Раптом за нього взялася й друга рука – вона стала ніжити йому яйця, тоді як перша рука дрочила його вже повністю ерегований п’ятнадцятирічний прутень, і Енді знову спитав Фергюсона, чи приємно йому, але цього разу той вже не зміг вимовити нічого членороздільного, а просто простогнав у відповідь, відчуваючи, як солодке задоволення шириться його стегнами, піднімаючись до паху й несучи його до безмежжя оргазму.

– Тепер ти знаєш, що це таке, – мовив Енді.

Так, тепер Фергюсон знав, що це таке.

– Лише дві з половиною хвилини, – сказав Енді.

«Найкращі дві з половиною хвилини в моєму житті», подумав Фергюсон, а потім глянув униз на свою сорочку, яка була видимою тепер, коли його очі призвичаїлися до темряви, і побачив, що вона була заляпана плямами після його еякуляції.

– От чорт, – мовив він. – Поглянь на мою сорочку.

Енді посміхнувся, погладив Фергюсона по голові, а потім нахилився й прошепотів йому на вухо: «Коли у Діккенса стовбурчиться Бальзак, кінчає він мов з ринви – от дивак!»

Фергюсон, який ніколи не чув цієї студентської частівки, аж