Читати книгу - "48 законів влади"

Протягом наступного десятиріччя робота в Бленімі то припинялася, то поновлювалася, бо ставало дедалі важче отримувати кошти зі скарбниці. Герцогиня гадала, що Венбре пустить її на жебри. Вона чіплялася до кожного воза з камінням і бушеля вапна, рахувала кожен ярд металевої огорожі й кожен фут шалювання, шпетила марнотратних будівельників, підрядників, сюрвеєрів. Старий і немічний Мальборо хотів лишень оселитися в палаці й доживати в ньому віку, але проект загруз у нескінченних позовах, будівельники позивалися з герцогинею через платню, а герцогиня позивала до суду архітектора. У розпал цієї ворохобні герцог помер. Він так ніколи і не провів жодного дня в улюбленому Бленімі.

Після смерті Мальборо його майно оцінили на понад 2 мільйони фунтів — більше ніж достатньо для завершення будівництва палацу. Але герцогиня не вгавала: вона затримувала платню Венбре й будівельникам і, врешті, звільнила архітектора. Його наступник завершив спорудження Бленіма за кілька років, не відхиляючись від його проекту. Венбре помер 1726 року, вигнаний із палацу герцогинею і позбавлений права навіть оглянути своє найбільше творіння. Бленім розпочав новий напрям в архітектурі, ставши для свого творця двадцятьма двома роками кошмару.

Тлумачення

Герцогині Мальборо гроші давали можливість бавитись у садистські владні ігри. Втрату грошей вона трактувала як символ утрати влади. У своєму потворному ставленні до Венбре вона пішла ще далі: перед нею був великий митець, і вона заздрила його хисту і славі, якій не могла зашкодити. У неї не було його талантів, але були гроші, щоб мучити і ображати його через дрібниці, аби зламати йому життя.

Проте цей тип садизму має свою підступну ціну. Через нього будівництво, заплановане на 10 років, тривало двадцять. Він отруїв взаємини герцогині з оточенням, спричинив її відсторонення від двору, завдав великого болю герцогові (який хотів лише мирно жити в Бленімі), породив судову тяганину і забрав роки життя Венбре. Але останнє слово залишилося за наступниками: Венбре визнали генієм, а герцогиню запам’ятали як скупендру.

Владні люди повинні мати велич духу й уникати дріб’язковості. А гроші — це царина, у якій виявляються або велич, або дріб’язковість. Тож витрачайте гроші вільно і створюйте репутацію щедрої людини, що згодом принесе вам великі дивіденди. Нехай фінансові деталі не заступають вам ширшу картину того, як вас сприймає оточення. Розчарування людей потім дасться вам узнаки. І якщо захочете втрутитися в роботу творчих людей, які працюють на вас, то принаймні платіть їм як слід. Вони за гроші краще коритимуться, ніж тоді, коли ви демонструватимете їм свою владу.

ПРО МОЙСЕЯ І ФАРАОНА

В історіях пророків написано, що Мойсей був посланий до фараона з багатьма чудесами, дивами і нагородами. Для столу фараона щодня доправляли 4000 овець, 400 корів, 200 верблюдів і відповідну кількість курей, риби, напоїв, смаженини, солодощів тощо. І щодня за його столом їли всі єгиптяни і все єгипетське військо. 400 років він претендував на божественність і ніколи не припиняв постачати цю їжу.

Коли Мойсей молився, то промовляв: «Боже, знищ фараона!», а Бог відповів на його молитву, сказавши: «Я покараю його у воді, і передам багатство його і його війська тобі й твоєму народу». Після цієї обіцянки минуло кілька років, і фараон, приречений на загибель, продовжував жити в усій своїй величі.

Мойсей із нетерпінням чекав, що Бог швидко скарає фараона, і в нього уривався терпець. Тож він постував сорок днів і рушив на гору Синай і під час зустрічі з Богом сказав: «Боже, ти ж обіцяв, що знищиш фараона, а він і досі вдовольняє свої забаганки й блюзнірствує. Тож коли ти скараєш його?»

І пролунав голос Істинного, який сказав: «Мойсею, ти хочеш, щоб я чимшвидше скарав фараона, але тисячу тисяч моїх слуг хочуть, щоб я цього не робив, бо їм перепадає від його щедрості і вони тішаться спокоєм за його правління. Я присягаюся своєю силою, що, доки він дає достатньо їжі й підтримує мої творіння, я не знищу його».

Мойсей запитав: «А коли ж ти виконаєш свою обіцянку?» — «Я виконаю свою обіцянку, коли він не даватиме моїм творінням харчів. Щойно він почне зменшувати блага для людей, — знай, що його час добігає кінця».

І сталося, що якось фараон сказав Гаманові: «Мойсей зібрав синів Ізраїлю навколо себе, і це нас турбує. Ми не знаємо, що він замислив. Нам треба тримати сховища наповненими, щоб не залишитися без запасів. Тож нам треба удвічі зменшити щоденний раціон, а заощаджені харчі відправляти до сховища». Тепер використовували на 2000 овець, 200 корів і 100 верблюдів менше, а потім урізали раціон кожні два або три дні. Мойсей зрозумів тоді, що незабаром справдиться обіцянка Істинного, бо надмірна економія — ознака занепаду. Знавці традицій кажуть, що в день, коли фараон утопився, на кухні зарізали лише двох овець. Немає нічого кращого за щедрість… Якщо людина багата і бажає без припису володаря поводитися як пан, якщо хоче, щоб люди схилялися перед нею, як перед господом і паном, то нехай щодня збирає всіх за стіл. Усі, хто уславився у світі, домоглися цього завдяки своїй гостинності, а скнар і ненажер зневажають в обох світах.

Незам уль-Мульк, «Книга правителів, або Правила для королів», ХІ ст.

Дотримання закону 1

П’єтро Аретіно, син простого шевця, дуже швидко придбав славу автора дошкульних сатир. Але, як і кожному митцеві Відродження, йому потрібен був патрон, який забезпечив би йому пристойне життя і не втручався б у його роботу. У 1528 році Аретіно вирішив випробувати нову стратегію пошуку патрона. Він залишив Рим і оселився у Венеції, де мало хто чув про нього. У нього були якісь заощадження. Переїхавши до нового дому, він гостинно відчинив двері для багатих і бідних, влаштовуючи бенкети і розваги. Аретіно познайомився з усіма ґондольєрами, щедро їм приплачуючи. На вулицях він роздавав гроші жебракам, сиротам, пралям. Прості містяни казали, що Аретіно не тільки видатний письменник, але й заможна людина.

До дому Аретіно почали вчащати митці й впливові люди. За кілька років він став знаменитістю. Високопосадовці, які приїздили до Венеції, вважали за честь відвідати його. На такі щедроти Аретіно витратив значну частину заощаджень, але це допомогло йому здобути вплив і добре ім’я — наріжні камені в підмурку влади. У ренесансній Італії, як і деінде, можливість циндрити гроші була прерогативою багатих. Аристократи гадали, що Аретіно впливова особа, бо мав можливість стільки витрачати. Вони вважали, що вплив такої людини варто купити, тож Аретіно почав одержувати всілякі дарунки й гроші. Герцоги й герцогині, багаті купці, Папи й принци наввипередки змагалися за його прихильність і охоче задаровували його.

Звичайно, щедрість Аретіно була стратегією, і ця стратегія причаровувала. Але справжні гроші і комфорт він міг