Читати книгу - "Твори в п'яти томах. Том 2"

Якусь хвильку всі дивились на мого дядька, невимовно радіючи своєму успіхові, але не без жалю до осоромленого старого.

— Ну, ну, містере Ебінізер, — звернувся до нього правник. — Не треба так журитись, обіцяю вам, що наші умови будуть не важкі. А поки що дайте нам ключ від льоху. Торренс принесе нам пляшку старого вина на честь такої події. — Потім, обернувшись до мене і взявши мене за руку, він сказав:

— Містере Девіде, бажаю вам усього найкращого у вашому новому становищі, яке ви, безперечно, цілком заслужили. — Після цього він жартівливо звернувся до Алана: — Поздоровляю вас, містере Томсоне, ви дуже вміло вели справу. Одного лише я не зміг зрозуміти. Як вас, власне, звати? Яків чи Карл? Чи, може, Ґеорг?

— А чому ви гадаєте, що мене звуть одним із цих трьох імен, сер? — випростався Алан, ніби передчуваючи образу.

— Тільки тому, сер, що ви згадували про королівське ім'я, — відповів Ренкейлор. — Ще ніколи не існувало короля Томсона (я принаймні не чув такого), і я подумав, що ви згадуєте ім'я, яке вам дали при хрещенні.

Це був саме один з тих ударів, які Алан сприймав аж надто чутливо; і, слід зізнатися, він ледве стерпів образу. Не сказавши ні слова у відповідь, відійшов у найдальший куток кухні і сів там, сердито надувшись. Лише тоді, коли я підійшов до нього, потиснув йому руку й щиро подякував як головному справцеві мого успіху, він трохи повеселішав і згодом приєднався до нашого товариства.

На цей час ми вже встигли розпалити камін і відкоркувати пляшку вина. З кошика видобули добру закуску. Торренс, я й Алан сіли вечеряти, а містер Ренкейлор і мій дядько пішли в сусідню кімнату радитись. Просидівши там майже годину, вони, нарешті, домовилися, після чого ми з дядьком скріпили підписами формальний договір. За умовами договору, дядько зобов'язувався винагородити Ренкейлора за його посередництво й виплачувати мені дві третини щорічного прибутку від маєтку Шооз.

Таким чином жебрак з балади повернувся додому. Вкладаючись тієї ночі на кухонних скринях спати, я почував себе людиною з достатками й певним становищем у країні. Алан, Торренс і Ренкейлор уже спали непробудним сном на твердих ліжках. Я ж пробув стільки днів і ночей просто неба в багнюці, на голому камінні, часто голодний і в повсякчасному страху за своє життя, що ця зміна вплинула на мене дужче, ніж усі попередні знегоди. Я пролежав до світанку, дивлячись на відблиски полум'я на стелі і вкладаючи плани на майбутнє.

Розділ XXX

Я ПОЧИНАЮ ДІЯТИ

Хоч я особисто й прибився до тихої гавані, у мене на руках ще залишався Алан, перед яким я почував великий обов'язок. Крім того, на душі в мене важким тягарем лежала справа про вбивство Коліна Кембла й ув'язнення Джеймса Ґленського. Про всі свої сумніви я розповів Ренкейлорові, коли прогулювався з ним наступного ранку перед Шооз-гавзом.

Правник цілком погодився зі мною щодо мого обов'язку перед Аланом: будь-що я повинен допомогти йому вибратись за межі країни. Але у справі Джеймса він дотримувався іншої думки.

— Містер Томсон, — мовив він, — одне, а родич містера Томсона — зовсім інше. Я мало обізнаний з фактами, проте мені відомо, що одна знатна особа (назвемо її г. А.[89], з вашого дозволу) якоюсь мірою причетна до цієї справи і навіть, як гадають, настроєна вороже проти Джеймса. Г.А., безперечно, благородний джентльмен, однак, містере Девіде, timeo qui nocuere deos[90]. Якщо ви спробуєте стати на перешкоді його помсті, то не забувайте, що в нього є змога заткнути вам рота, вас посадять на лаву підсудних. Там ви будете в однаковому становищі з родичем містера Томсона. Ви скажете, що ви не винні. Ну й що з того? Адже родич містера Томсона теж не винний. А коли вже вас судитимуть присяжні-верховинці під головуванням судді-верховинця, до того ж у справі, де йдеться про розбрат між верховинцями, то кінець такого суду буде один — пряма дорога на шибеницю.

Такі міркування спадали мені на думку й раніше, але я не знаходив на них розумної відповіді, а тому, прикинувшись наївним, спитав:

— Значить, сер, у мене не залишається іншого виходу, крім шибениці, га?

— Любий хлопче, — вигукнув містер Ренкейлор. — Ідіть з Богом і робіть те, що підказує вам ваше сумління. В мої літа не слід було б радити вам вибирати безпечне й ганебне. Я прошу у вас пробачення і забираю свої слова назад. Ідіть і виконуйте свій обов'язок. І якщо вам доведеться йти на шибеницю, поводьтесь як джентльмен. На світі є речі, гірші від шибениці.

— Не так багато, сер, — зауважив я, всміхаючись.

— О ні, сер, — вигукнув він, — дуже багато! А щоб не ходити далеко за прикладом, скажу, що для вашого дядька було б набагато краще, якби він зараз гойдався на шибениці.

З цими словами правник повернувся в дім (ще в піднесеному настрої, бо, очевидно, був задоволений мною) і там написав для мене два листи, а потім пояснив, кому вони адресовані.

— Цей лист, — показав він, — до моїх банкірів — Британської льонопрядильної компанії, — де я відкриваю кредит на ваше ім'я. Порадьтеся з містером Томсоном, він, очевидно, обізнаний із шляхами, а ви з допомогою цього кредиту постачите йому засоби. Я певен, що ви зумієте берегти свої гроші, але в справі такого друга, як містер Томсон, я був би навіть марнотратним. Що ж до його родича, то найкраще було б піти до генерального прокурора, розказати йому все і запропонувати своє свідчення. Прийме він ваше свідчення чи ні, а, може, поверне його проти г. А. — це вже інша річ. Щоб дістати вам добру рекомендацію до генерального прокурора, я написав листа вашому однофамільцеві, вченому містерові Балфору з Пілрига, якого дуже поважаю. Буде краще, коли вас відрекомендує чоловік, що має одне з вами прізвище, а пілризький лерд тішиться великою повагою у влади, і він у добрих стосунках із генеральним прокурором Грантом. Бувши вами, я не став би ускладнювати справу подробицями. І знаєте що? Я вважаю цілком зайвим згадувати містера Томсона. Намагайтесь у всьому наслідувати лерда, в нього є чого повчитися. Будьте обачні з генеральним прокурором, і хай допоможе вам Бог у вашій справі, містере Девіде!

Після цього містер Ренкейлор повернув з Торренсом до Квінзфері, а ми з А ланом пішли в напрямку Единбурга. Проходячи стежкою повз ворота й недобудовану вартівню, ми