Читати книгу - "Зірки Егера"

Добо примирливо зауважив:

— Друже Гегедюше, хто ж про тебе що каже! Навіть у армії Гуняді були нікчемні солдати.

Гергей читав далі:

— «Та ще з міста Кашші прибуло двісті десять ополченців...» Бачите,— він зиркнув на Гегедюша,— і в Кашші є витязі! «Монастир ченців, які німують, прислав чотирьох воїнів. Егерський капітул — дев'ятьох...»

— Дев'ятьох? — сердито перепитав Томаш Бойкі, лейтенант боршодських стрільців.— Так у них же понад сотню солдатів!

— Навіть за гроші не хотіли дати,— коротко зауважив Добо.

Фюгеді, лейтенант капітулу, встав. Але Добо рухом руки наказав йому сісти.

— Прошу тебе, не зараз. Ніякий біс нічого не має до твого капітулу. Гергею, брате мій, читай далі, але коротко й хутчіш.

І Гергей забубонів швидко, мов паламар. Реєстр витязів виявився досить довгим. Шарош, Гюмюр, Сепеш, Унг, вільні міста — всі послали по невеличкому загону. Один лише ясайський настоятель спорядив сорок чоловік. Зустріли їх з розкритими обіймами.

Нарешті Гергей твердо промовив:

— Отже, маємо всього тисячу дев'ятсот чоловік.

Добо окинув поглядом усіх, хто сидів за столом, і, дивлячись на кашшайського лейтенанта Гегедюша, сказав:

— Додаймо ще сюди людей, котрих на службу покликав я: тринадцять голярів, вісім різників, три слюсарі, чотири ковалі, п'ять теслярів, дев'ять мірошників і тридцять чотири селянина, які допомагатимуть гармашам. Під час облоги кожен може взятися за зброю. Ще ж можемо розраховувати на Лукача Надя, котрого в день усікновення голови Іоанна Хрестителя я послав разом з двадцятьма чотирма вершниками в Солнок. Вони можуть повернутися будь-якої години,— сказав він, уже поглядаючи на Мекчеї. І вів далі: — Людей маємо чимало, але головну підмогу я чекаю од його величності короля.

Старий Цецеї сердито гмукнув і махнув рукою.

— Ну-ну, батьку Цецеї! — сказав Добо.— Зараз уже не те, що було колись. Король знає, що коли впаде Егер, йому доведеться свою корону заховати подалі в яку-небудь скриню.

— І тоді Угорщини більше не буде,— похмуро додав Мекчеї, який сидів поруч з Добо.

— Але буде Австрія,— не вгавав старий Цецеї.

— Король відрядив два великих війська,— провадив далі Добо,— п'ятдесят-шістдесят, а то й усі сто тисяч добре споряджених, ситих і щедро оплачених солдатів. Одне військо веде саксонський герцог Моріц, а друге — герцог Мікша. Король напевне наказав їм не марнувати часу і поспішати. Зараз у цих військах лунає тільки одне: «Егер!»

— Не кажи «гоп»!..— буркнув Цецеї.

— А я вірю! — обірвав його Добо.— І попрошу твою милість не перебивати мене. Мій посол Міклош Ваш знову подався до Відня, і якщо по дорозі не зустріне королівське військо, то відвезе королю донесення про нашестя турків.

Добо повернувся до Гергея:

— Одразу після зібрання напишеш супліку до його величності й додаси до неї листа турків. Так напиши, щоб навіть скелі розчулились і прийшли на захист Егера.

— Напишу,— відповів Гергей.

— Не маємо причин з безнадією чекати турків. Мури фортеці міцні. Вдосталь у нас і пороху, і їстівних припасів — можемо протриматися цілий рік. І якщо ближчим часом король пришле свої, ердейські війська, ми швидко відправимо турків з-під Егера до Мохамеда.— Він повернувся до Гергея: — А зараз читай другий реєстр.

Гергей читав:

— «Великих бомбард — одна, інших бомбард — дві: Жаба і Баба. Три гармати прислав король, Габор Перені — чотири, Бенедек Шереді — одну...»

— Порох ми не зважували, та його й не зважиш,— перебив Добо.— Маємо ще минулорічний, а ще й король прислав. Уся ризниця заставлена бочками з порохом. Крім того, у нас є селітра, млин. При потребі й самі пороху намелемо... Читай далі.

Гергей читав:

— «Старих мідних гаубиць стінопробивних — п'ять. Чавунних стінопробивних гаубиць — п'ять. Мідних стінопробивних гармат, присланих його величністю,— чотири. Гармат-картечниць стінопробивних і пищалей — двадцять п'ять. Подвійних празьких пищалей — дві. Багатоствольних гармат — п'ять...»

— Ми маємо чим відповісти туркові! Але це ще не все... Читай далі.

— «Празьких і четнекських мідних і чавунних пищалей — триста. Рушниць — дев'яносто три. Німецьких рушниць — сто дев'яносто чотири...»

— Вони нічого не варті! — крикнув Цецеї.— Добрий лук надійніший за таку рушницю.

Тут виникла суперечка: старші погоджувалися з Цецеї, а молодь стояла за рушниці.

Всіх угамував Добо, сказавши, що і рушниці добрі, і луки можуть бути, а найкраще — гармати.

Зброєносець Криштоф поклав на стіл позолочений, майстерно виготовлений шолом і срібне розп'яття. Тримаючи в руці довгий плащ, схожий на мантію, мовчки став позаду Добо.

Гергей прочитав