Читати книгу - "Зірки Егера"

Добо підвівся.

Він надів на голову позолочений шолом, накинув на плечі червону оксамитову капітанську мантію і, тримаючи ліву руку на руків'ї шаблі, проказав:

— Дорогі друзі, бойові побратими! Мури фортеці ви самі бачили, а тепер знаєте, що ми маємо і тут — за мурами. Зараз у цій фортеці вирішується доля нашої батьківщини.

В залі панувала тиша. Очі всіх прикуті до капітана Добо.

— Якщо впаде Егер, не встоять ні Мішкольц, ні Кашша. Маленькі фортеці турок зіб'є, як горіхи з дерева. Після нас він уже опору не зустріне. І тоді історія запише Угорщину до книги мертвих.

Добо обвів усіх суворим поглядом і вів далі:

— Егерська твердиня надійна, але приклад Солнока нагадує, що сила фортеці не стільки в камінних мурах, скільки у відданих душах її захисників. У Солноку були наймані солдати, і йшли вони не фортецю захищати, а гроші здобувати. В нас лише п'ятеро німців-гармашів, решта — угорці. І тому тут кожен з нас захищає батьківщину. Треба буде кров — проллють свою кров. Треба буде життя — віддадуть життя. Але нащадки наші не скажуть, що угорці, які жили тут у 1552 році, не гідні зватися угорцями...

Крізь вікно зазирнуло сонце і осяяло зброю, що висіла на стінах, лати, понавішувані вздовж стін на жердинах. Заблищав і позолочений шолом капітана "Добо. Гергей стояв поряд з ним. Він глянув у вікно, а потім дашком приклав руку до очей і подивився на Добо.

— А скликав я вас для того,— промовив Добо,— аби кожен тут іще раз міг добре подумати про те, що його чекає. Для тих, хто власну шкуру вважає дорожчою від будучини угорського народу, ворота фортеці ще відчинені. Мені потрібні справжні чоловіки. І краще кілька левів, аніж багато зайців. Суне ураган. І в кого жижки трусяться — хай покине залу перше, ніж я продовжу свою мову, бо ми тепер повинні дати велику клятву, і хто порушить її, навіть після смерті не посміє стати перед очима господа бога.

Він почекав, чи не зрушиться хто з місця.

Залою владала тиша. Ніхто не ворухнувся.

Пообіч розп'яття стояли дві воскові свічки. Зброєносець запалив їх.

Добо вів далі:

— Ми маємо поклястися один одному священним іменем бога у тому, що...— І, взявши зі столу аркуш паперу, він зачитав: — «По-перше: яке б послання від турків не прийшло, ми його не читатимемо, а тут же спалимо».

— Хай буде так! — зазвучало в залі.— Згодні!

— «По-друге: коли турки займуть місто і підійдуть до мурів фортеці, ніхто не крикне їм ні поганого, ні доброго слова, як би вони не зіпали».

— Згодні!

— «По-третє: з самого початку облоги ніхто не буде ні перешіптуватися, ні збиратися купками по двоє і по троє».

— Згодні!

— «По-четверте: сержанти не розпоряджатимуться загонами без відома лейтенантів, а лейтенанти — без відома обох капітанів».

— Згодні!

Поруч з Фюгеді зазвучав грубий голос:

— Я хотів би дещо додати.

Це заговорив Гегедюш, лейтенант Шереді. Обличчя його пашіло.

— Слухаємо! — почулися голоси з-за столу.

— Пропоную, щоб і капітани свої дії узгоджували з лейтенантами і навіть скликали раду, якщо в інтересах оборони цього вимагатиме якийсь із лейтенантів.

— Згоден, але не в часи штурму,— сказав Добо.

— Згодні! — загуло в залі.

Добо читав далі:

— «І останнє: той, хто зажадає здати фортецю або й навіть заговорить про це у запитальній чи якійсь іншій формі, буде покараний на смерть».

— На смерть! — разом вигукнули учасники військової ради.

— Фортеці не здамо! Ми не найманці! Ми не солнокці! — лунало в залі.

Добо зняв позолочений шолом, пригладив довге сивувате волосся, потім подав знак священикові.

Панотець Балінт підвівся. Взяв зі столу й підняв мале срібне розп'яття.

— Кляніться разом зі мною,— сказав Добо.

Всі простягли руки до розп'яття, піднявши їх для клятви.

— Клянуся єдиним живим богом...

— Клянуся єдиним живим богом...— чулося урочисте бубоніння.

— ...що віддам свою кров і життя своє за вітчизну, за короля і за Егерську фортецю. Ні силі, ні підступам мене не устрашити. Ні грошима, ні обіцянками не похитнути. Не скажу й не вислухаю жодного слова про здачу фортеці. Ні у фортеці, ні за її