Читати книгу - "Гра янгола"

По закінченні тієї розповіді запала довга мовчанка. Я ще ніколи у своєму житті не почувався таким стомленим. Мені хотілося піти звідси, лягти спати й більше ніколи не прокидатися. Ґрандес спостерігав за мною з протилежного боку стола. Мені здавалося, що він збентежений, засмучений, розлючений і, головне, розгублений.

– Скажіть що-небудь, – попросив я.

Ґрандес зітхнув. Він підвівся зі стільця, якого не покинув жодного разу протягом усієї моєї розповіді, і підійшов до вікна, ставши до мене спиною. Я уявив собі, як дістаю револьвер із кишені пальта, стріляю йому в потилицю й виходжу звідси, відчинивши двері ключем, який дістану з його кишені. Через шістдесят секунд я міг би опинитися на вулиці.

– Ми з вами розмовляємо тут тому, що вчора нам надіслали телеграму з відділка цивільної жандармерії Пучсарда, де сказано, що Крістіна Саньєр зникла із санаторію на віллі сан-Антоніо» і ви головний підозрюваний. Головний лікар того центру запевняє, що ви говорили йому про своє бажання забрати її, а він категорично відмовився виписати її з лікарні. Я розповідаю про це, щоб ви добре собі усвідомили, чому ми з вами тут, у цій залі, за кавою й сигаретами розмовляємо, як двоє давніх друзів. Ми з вами тут тому, що дружина одного з найбагатших людей Барселони зникла, і ви єдиний, хто знає, де вона є. Ми з вами тут тому, що батько вашого друга Педро Відаля, один із наймогутніших людей нашого міста, зацікавлений у цій справі й на правах, як здається, вашого давнього знайомого, він звернувся до моїх начальників із люб’язним проханням, щоб ми не доторкнулися до вас навіть пальцем, перш ніж добудемо від вас цю інформацію, і щоб ми відклали всі інші міркування на потім. Якби не це і якби не моя наполегливість у тому, щоб мені надали змогу прояснити справу власними методами, якби не це, повторюю, то ви сиділи б у найтемнішій буцегарні й замість розмовляти зі мною розмовляли б із Маркосом і Кастело, які, щоб ви знали, переконані в тому, що розмовляти з вами, не розтрощивши для початку вам молотком коліна, – це означає лише марнувати час і ставити під небезпеку життя сеньйори Відаль, і таку думку з кожною хвилиною, що спливає, дедалі більше поділяють мої начальники, які вважають, що я даю вам надто багато волі в ім’я нашої дружби.

Ґрандес обернувся й подивився на мене зі стримуваним гнівом.

– Ви мене не слухали, – сказав я. – Ви не чули нічого з того, що я вам сказав.

– Я вас вислухав дуже уважно, Мартін. Я чув, як, помираючи й перебуваючи в повному розпачі, ви уклали договір із більш аніж таємничим паризьким видавцем, про якого ніхто ніколи не чув і якого ніхто ніколи не бачив, щоб винайти для нього, як ви самі висловилися, нову релігію в обмін на сто тисяч французьких франків, а потім з’ясувалося, що насправді ви потрапили в тенета зловісної змови, у яку були втягнуті адвокат, що симулював свою власну смерть двадцять п’ять років тому, його коханка-артистка, яка пустилася берега, щоб уникнути своєї долі, що стала тепер вашою долею. Я вислухав, як ця доля привела вас у пастку проклятого будинку, який уже зловив у свої тенета вашого попередника Дієґо Марласку, де ви переконалися в тому, що хтось стежить за кожним вашим кроком і вбиває всіх тих, хто міг би відкрити таємницю чоловіка, що, за вашими ж таки словами, був майже такий самий божевільний, як і ви. Чоловік-тінь, який прикинувся колишнім поліціантом, аби приховати той факт, що він залишився живий, здійснив цілу низку злочинів з допомогою своєї коханки, зокрема й прискоривши смерть сеньйора Семпере з якоїсь дивної причини, що її навіть ви неспроможні пояснити.

– Ірен Сабіно вбила Семпере, щоб украсти в нього книжку. Книжку, що, на її думку, містить у собі мою душу.

Ґрандес ударив себе долонею по лобі так, ніби щойно усвідомив собі суть питання.

– Зрозуміло. Який же я був дурний. Це все пояснює. Як і ту жахливу таємницю, що її відкрила вам чаклунка з пляжу Боґатель. Відьма із Соморостро. Дуже цікаве пояснення. Надзвичайно переконливе. Якщо я правильно його зрозумів, такий собі Марласка утримує в полоні чужу душу, щоб затулити нею свою власну й у такий спосіб уникнути прокляття. Скажіть мені, будь ласка, ви взяли цю ситуацію зі свого «Міста проклятих» чи вигадали її тільки щойно?

– Нічого я не вигадав.

– А ви поставте себе на моє місце й подумайте, чи ви повірили б тому, що мені щойно розповіли.

– Можливо, і ні. Але я розповів усе, що знаю.

– Схоже, що так. До того ж ви назвали мені конкретні дати й навели конкретні докази правдивості своєї розповіді, такі, як візит до лікаря Тріаса, відкриття рахунку в Іспанському колоніальному банку, ваша власна могильна плита, що чекає свого часу в одній із майстерень кладовища Пуебло-Нуево, і навіть юридичний договір між чоловіком, якого ви називаєте хазяїном, і адвокатською конторою Валера, та багато інших деталей фактичного характеру, які свідчать про ваш великий досвід у створенні детективних історій. Єдине, про що ви мені не розповіли й що, признаюся щиро, для вашого ж таки добра й для мого власного я сподівався почути від вас, це де перебуває Крістіна Саньєр.

Я зрозумів, що врятувати мене в цю мить може тільки брехня. Як тільки я розповім їм правду про Крістіну, мої години будуть полічені.

– Я не знаю, де вона є.

– Брехня.

– Я вже вам сказав, що розповідати вам правду марно, – відповів я.

– Я лише почуваюся ідіотом, тому що хотів допомогти вам.

– Ви справді хотіли допомогти мені, інспекторе?

– Так.

– Тоді підтвердьте те, що я вам розповів. Знайдіть Марласку й Ірен Сабіно.

– Мої начальники дали мені двадцять чотири години на роботу з вами. Якщо на той час я не передам їм Крістіну Саньєр живою й здоровою, мене відсторонять від справи, а вас передадуть до рук Маркоса й Кастело, які вже давно чекають своєї нагоди зробити приємність начальству, і вони її не пропустять.

– Тоді не марнуйте часу.

Ґрандес зітхнув, але кивнув головою.

– Сподіваюся, ви знаєте, що робите, Мартін.

19

Я прикинув, що було близько дев’ятої ранку, коли інспектор Віктор Ґрандес покинув мене, замкненого в тій залі, у компанії лише термоса з холодною кавою та пачки сигарет. Він поставив на варті біля дверей одного зі своїх людей, і я чув,