Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Гра янгола 📚 - Українською

Читати книгу - "Гра янгола"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гра янгола" автора Карлос Руїс Сафон. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 128 129 130 ... 143
Перейти на сторінку:
як він наказав, щоб той під жодним приводом нікого не пропускав. Через п’ять хвилин після того як він пішов, хтось постукав у двері, і я впізнав обличчя сержанта Маркоса, яке з’явилося за шибкою. Я не міг почути його слів, проте артикуляція його губ не залишала місця для сумнівів:

– Готуйся, сучий сину.

Решту ранку я просидів на підвіконні, дивлячись на людей, що йшли, куди їм хотілося, по той бік ґрат, курячи та розгризаючи грудки цукру з тією самою насолодою, з якою це неодноразово робив на моїх очах хазяїн. Утома – а може, то був розпач – здолала мене десь опівдні, і я ліг на підлогу обличчям до стіни. Я заснув менш як за хвилину. Коли прокинувся, у залі була півсутінь. Уже споночіло, і жовте світло від ліхтарів на Віа-Лаєтана малювало тіні від автомобілів і трамваїв на стелі зали. Я підвівся на ноги, відчуваючи холод від підлоги в усіх м’язах свого тіла, і підійшов до радіатора в кутку, який виявився холоднішим, ніж мої руки.

У цю мить я почув, як двері до зали відчинилися в мене за спиною, і, обернувшись, побачив інспектора, що дивився на мене з дверей. За знаком Ґрандеса один із його людей увімкнув у залі світло й зачинив двері. Різке металеве світло вдарило мені у вічі, на мить засліпивши. Коли я розплющив очі, то побачив інспектора, що кліпав повіками так само розгублено, як і я.

– Вам треба в туалет?

– Ні. Узявши до уваги обставини, я вирішив помочитися в штани й у такий спосіб почати готуватися до камери жахіть інквізиторів Маркоса й Кастело.

– Я радий, що ви не втратили почуття гумору. Воно вам знадобиться. Сідайте.

Ми сіли на ті самі стільці, на яких сиділи кілька годин тому, і мовчки подивилися один на одного.

– Я почав перевіряти деякі факти з вашої розповіді.

– І як?

– Звідки ви хочете щоб я почав?

– Ви поліція.

– Мій перший візит був у клініку лікаря Тріаса, на вулицю Мунтанер. Він був коротким. Лікар Тріас помер дванадцять років тому, і його консультація вже вісім років належить дантистові на ім’я Бернат Льйофріу, який, звісно ж, ніколи про вас не чув.

– Це неможливо.

– Стривайте, найцікавіше буде далі. Вийшовши звідти, я навідався до центральної контори Іспанського колоніального банку. Їхні декорації та бездоганне обслуговування вражають. Мені навіть захотілося відкрити там рахунок. Там мені повідомили, що ви ніколи не відкривали рахунку в тому закладі, що вони ніколи не чули ні про кого, хто мав би ім’я Андреас Кореллі, і що жоден із їхніх клієнтів не має на своєму валютному рахунку сто тисяч франків. Ви все чули?

Я зціпив зуби, але кивнув головою.

– Свій наступний візит я зробив до контори покійного адвоката Валера. Там я довідався, що ви справді маєте банківський рахунок, але не в Іспанському колоніальному банку, а в банку «Сабадель», звідки на рахунок адвокатів ви перевели гроші у сумі дві тисячі песет десь півроку тому.

– Нічого не розумію.

– Усе дуже просто. Ви найняли Валера анонімно, чи так вам здавалося, адже банки мають пам’ять кращу, аніж поети, і не забувають жодного сантима, який їм доводиться переводити на той або той рахунок. Признаюся вам, що на той час у мене з’явився справжній інтерес до цієї справи, і я вирішив навідатися до майстерні надгробних скульптур «Санабре та сини».

– Не кажіть мені, що ви не бачили там янгола…

– Я бачив його, бачив. Він справляє велике враження. Як і лист, підписаний вашою рукою й відісланий три місяці тому, у якому ви замовили цю роботу й надіслали чек попередньої оплати, що їх сумлінний Санабре зберіг у своїх книгах. То надзвичайно милий чоловік, що дуже пишається своєю роботою. Він сказав мені, що це його справжній шедевр, що його навідало божественне натхнення, коли він виконував це замовлення.

– А ви не запитали його про гроші, які заплатив йому Марласка двадцять п’ять років тому?

– Запитав. Він зберіг усі квитанції. На оплату роботи з поліпшення, підтримання в належному стані та оновлення родинної усипальниці.

– У могилі Марласки поховано когось іншого.

– Це ви так кажете. Але осквернити могилу можна буде тільки в тому випадку, якщо ви надасте мені більш переконливі аргументи. Утім, дозвольте продовжити розповідь про мої ходіння слідами вашої історії.

Я проковтнув слину.

– Скориставшись із того, що був неподалік від пляжу Боґатель, я вирішив навідатися й туди, де, пообіцявши заплатити один реал, знайшов понад десять осіб, що зголосилися відкрити мені величезну таємницю відьми із Соморостро. Я вам не сказав цього вранці, коли ви розповідали мені свою історію, щоб не руйнувати вам драму, але насправді жінка, яку так називали, померла багато років тому. Бабуся, яку ви навідали сьогодні вранці, неспроможна налякати навіть дітей, – вона прикута до крісла. Ще одна деталь, яка вам має дуже сподобатися: вона німа.

– Інспекторе…

– Я ще не закінчив. Ви не зможете мені закинути, що я несерйозно поставився до своєї роботи. Я навіть пішов до будинку біля парку Ґвель, який ви мені описали і в якому щонайменше десять років уже ніхто не живе. Мені прикро вам це казати, але там не було ані фотографій, ані естампів, ані чогось іншого, крім котячого лайна. Що ви на це скажете?

Я не сказав нічого.

– Але ви все ж таки скажіть мені, Мартін. Поставте себе на моє місце. Що ви зробили б, якби опинилися в такому становищі, як оце я?

– Облишив би, мабуть, подальші з’ясування.

– Ви маєте слушність. Але я не ви і, як останній йолоп, після таких успішних розслідувань я ще й вирішив послухатися вашої поради й пошукати страхітливу Ірен Сабіно.

– І ви її знайшли?

– Майте бодай трохи довіри до сил правопорядку, Мартін. Звичайно ж, ми її знайшли. Убога й жалюгідна, вона вже багато років животіє в одному злиденному пансіоні у кварталі Раваль.

– Ви з нею розмовляли?

Ґрандес кивнув головою.

– Розмовляв, і досить таки довго.

– І що?

– Вона не має найменшого уявлення, хто ви такий.

– Вона вам так сказала?

– Поміж іншим.

– Яким іншим?

– Вона розповіла мені, що познайомилася з Дієґо Марласкою на сеансі, який організував Роурес в одному з будинків на вулиці Елізабетс, де 1903 року збиралося товариство любителів спіритизму під назвою «Ель Порвенір». Вона розповіла мені, що зустрілася тоді з чоловіком, який упав у її обійми, глибоко засмучений смертю сина й розчарований у своєму шлюбі, що не мав більше сенсу. Вона розповіла мені, що Марласка був

1 ... 128 129 130 ... 143
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра янгола», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гра янгола"