Читати книгу - "Вовк-тотем"

— Про це не турбуйся, — сказав Бао Шуньґуй, — я запам’ятаю урок хазяйнування в наших краях. Я ретельно розмежую землі, які можна орати і які не можна. Якщо не виходить займатися тільки скотарством, то й тільки обробляти землі не вийде. Найкраще — половину земель відвести під пасовища, половину — під оранку. Я робитиму, що зможу, щоб уберегти степ і розвивати тут скотарство, адже якщо не буде худоби — не буде й добрива для полів, а кожний колосок у збіжжі потребує гною, щоб вирости й заколоситися. Якщо не буде гною, звідки ж візьметься зерно?

— Ось почекай, — сердито сказав Улзій, — коли сюди прийдуть селяни й побачать землю — їх уже ніхто не зупинить. Навіть якщо твоє покоління ще зможе якось керувати процесом, то як ти стримаєш наступне?

— Кожен повинен перейматися справами свого покоління, — сказав Бао Шуньґуй, — я не можу втручатися в справи майбутніх поколінь.

— Але ти все одно маєш намір винищити вовків?

— Тебе ж винуватять нині через те, що ти нерішуче винищував вовків, — тому я не піду твоїм старим шляхом. Якщо ще раз дати змогу вовкам занапастити табун коней, тоді й мені доведеться піти з посади, як оце тобі.

Удалині показалися струмки диму над юртами в таборі. Бао Шуньґуй додав:

— У Комітеті зараз зібралися люди, для яких головне — вислужитись. От дали тобі таку стару шкапу — тільки марна витрата часу з нею. — І повернувшись до Чжана Цзіюаня, сказав: — Сяо[108] Чжане, коли повернешся в табун, неодмінно вибери для Старини У гарного коня, перекажи Батові, що це моє розпорядження.

— На бригаді ніхто не дозволить Голові У їздити на такій шкапі! — відповів Чжан.

— Ну, в мене багато справ, тож я поїхав швидше, чекатиму на тебе в Біліґа, а ви поки їдьте собі, — сказавши так, Бао Шуньґуй послабив вуздечку й помчав уперед.

Чжан Цзіюань, навпаки, натягнув вуздечку свого коня, щоб порівнятись зі старим конем Улзія, що потихеньку трусився позаду, й сказав до того:

— Лао[109] Бао все ж дуже добре ставиться до вас. Я чув, як люди з Комітету казали, що він декілька разів телефонував до начальства і просив, щоб вас залишили в групі керівників. Однак він же — солдат, і звик командувати по-армійському, тож ви на нього не гнівайтесь.

— Старина Бао всього себе віддає роботі, реалізує свої ідеї відразу й рішуче, і завжди перебуває на передовій. У землеробських районах він неодмінно був би хорошим керівником. Однак тут, у скотарських районах, чим більше його завзяття, тим небезпечніше це для степу.

— Якби я щойно прибув у степ, я б неодмінно підтримував точку зору Лао Бао. У внутрішніх районах дійсно чимало людей помирають з голоду, а тут, у степу, так багато земель гуляє. І нині серед молодих інтелігентів багато хто його підтримує. Але я тепер дивлюсь на все це інакше. Я вважаю, що ваш погляд — далекоглядніший. Землероби не розбираються в регулюванні кількості худоби, щоб не перевантажувати степ, вони не розбираються навіть у регулюванні кількості людей відповідно до кількості землі! Тим більше, вони нічого не тямлять у стосунках Великого Життя й Малого Життя. Чень Чжень говорить, що в степу за тисячоліття виробилась дуже проста «степова» логіка — потрібно вписуватися в об'єктивні закони розвитку. Він вважає, що імператори династії Цін[110] в перші 200 років свого правління проводили мудру політику щодо степу й не дозволяли землеробам масово переселятись на степові території, однак тепер за це доведеться заплатити вдвічі важчу ціну.

Улзію дуже сподобався вислів «степова логіка», він навіть повторив його декілька разів, щоб запам'ятати китайською. Потім він продовжив попередню розмову:

— Однак під кінець правління Цінів вони вже не могли стримувати натиск населення з внутрішніх регіонів, тож відмовились від своєї політики, і степ почав крок за кроком стискатися на північ, а потім — на північний захід, і незабаром його кордони наблизяться до Гобі. Але цікаво, що буде робити Пекін, коли землі на північ від Великого муру перетворяться на пустелю? Навіть монголи за нього хвилюються, адже Пекін раніше був столицею монголів, слід сказати — світовою столицею…

Побачивши неподалік свій табун, який саме пригнали сюди на водопій, Чжан Цзіюань помчав туди — він хотів швидше вибрати для Улзія гарного коня.

Мрію китайських правителів династій Хань і Тан оволодіти всією Азією зрештою здійснили на вигоду Китаю в XIII–XIV ст. імператори монгольської династії Юань Хубілай та Менгу-Тимур. Вони перетворили Пекін на столицю-метрополію Росії, Туркестану, Персії, Малої Азії, Кореї, Тибету й Індії.

Рас, які керували іншими, й націй, які змогли побудувати імперії, не так і багато. З римлянами тут можна порівняти хіба що тільки тюрків-монголів.