Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною») випливає і за допомогою висновку від протилежного виявляється логічно закріплена в ньому правова норма, згідно якої інші втрати майнового характеру до збитків не належать. Зокрема, не охоплюються поняттям збитків, втрати яких учасник господарських відносин зазнав у результаті порушення контрагентом грошового зобов’язання і інфляції, скільки б науковці у своїх наукових працях, а судді — в судових рішеннях не називали обезцінення грошових коштів унаслідок інфляції збитками. Отже, втрати від інфляції не є збитками, а індексація заборгованості за грошовим зобов’язанням, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК, не охоплюється поняттям збитків.

Інший вид господарських санкцій — штрафні санкції, визначаються у ч. 1 ст. 230 ГК: «Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання». Із цього визначення випливає логічно закріплена в ньому правова норма, яка виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного і відповідно до якої будь-які інші санкції до категорії штрафних не належать. Отже, до категорії штрафних не належать і санкції, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК. Спроби в науці, та і в судовій практиці, довести, що проценти — це пеня, а індексація заборгованості — це відшкодування збитків, є проявом асоціативного тлумачення нормативних положень, тлумачення, відірваного від нормативного тексту.

Немає будь-яких підстав також для твердження про те, що санкції, встановлені ч. 2 ст. 625 ЦК, можуть бути віднесені до оперативно-господарських санкцій, про які йдеться у ст. 235-237 ГК.

Отже, санкції, встановлені ч. 2 ст. 625 ЦК, не належать до господарських, а інші санкції крім господарських, до господарсько-правової відповідальності не належать і застосовуватись до суб’єктів господарювання не можуть. Ця правова норма «перебуває під захистом» ч. 2 ст. 9 ЦК і ч. 2 ст. 4 ГК, а тому підлягає переважному застосуванню перед правовими нормами, що текстуально закріплені у ч. 2 ст. 625 ЦК, виключає індексацію заборгованості за грошовими господарськими зобов’язаннями.

Що стосується процентів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, то треба враховувати наступне. Правові норми, які логічно закріплені в ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217, ч. 2 ст. 224, ч. 1 ст. 231 ГК і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, виключають пряме застосування процентів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, до грошових господарських зобов’язань. Але сплата учасниками господарських відносин процентів передбачена ч. 4 ст. 232 ГК («відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк»). За таких умов вони сплачуються на підставі ч. 4 ст. 232 ГК, а їх розмір визначається на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК.

Так повинне вирішуватись питання про застосування (незастосувания) ч. 2 ст. 625 ЦК до господарських відносин.

§ 75. Використання висновку від протилежного для з’ясування логічного зв’язку між нормативними положеннями, що текстуально закріплюють позитивні і негативні правила

В актах законодавства часто текстуально закріплюються послідовно позитивні і негативні правила. Інколи у такий спосіб встановлюється загальне правило (позитивне) і виняток із нього (негативне правило). У таких випадках логічно погоджуються закріплені у відповідних нормативних положеннях правові норми. Проте частіше позитивні і негативні правила не узгоджуються між собою: негативні правила, що формулюються після позитивних правил, логічно не узгоджуються з останніми. Це дає підставу для твердження про те, що сформульоване другим правило має логічні хиби, що виключає логічну бездоганність і можливість застосування правової норми, яка логічно закріплена у нормативному положенні, що формулює негативне правило, яке виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного.

1. Текстуальне закріплення в актах законодавства спочатку позитивного, а потім негативного правил стало повсякденним явищем. Воно привнесене до законодавства із підручників, що видаються, і лекцій, які читають професори студентам юридичних факультетів. У підручнику, в лекції це є цілком виправданим, бо там студенти вперше вивчають відповідне законодавство, і їм треба показати зміст певних нормативних положень чи сферу їх дії, а отриманню дидактичного ефекту сприяє вказівка спочатку на позитивний зміст відповідного явища, а потім на протилежне, на те, що не входить до змісту відповідних нормативних положень, на ту сферу, в якій відповідні нормативні положення не діють.

Викладати нормативний матеріал в актах законодавства у такий спосіб, особливо в умовах, коли в науці належно не досліджені проблеми застосування висновку від протилежного, було б недоцільним. Проте практика свідчить, що ця рекомендація правотворчими органами ігнорується. Замість того, щоб зосередитись над основним (позитивним) формулюванням, правотворчий орган дає пояснення позитивному правилу шляхом формулювання негативного правила.

Як би критично ми не оцінювали правотворчу практику, про яку йдеться, все ж треба шукати шляхи адекватного тлумачення положень законодавства, у яких послідовно текстуально закріплюються позитивні і негативні правила. Для цього треба зрозуміти логіку зв’язку між текстуально закріпленими позитивними і негативними правилами та правовими нормами, які логічно закріплені у тих же нормативних положеннях і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного. Спробуємо зробити це на прикладі ст. 1 ЦК, яка в частині першій встановлює таке позитивне правило: «Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників».

Із усієї сукупності суспільних відносин, що існують, законодавець виокремив їх певну групу, визнав їх такими, що регулюються цивільним законодавством, і описав їх у ч. 1 ст. 1 ЦК. Але зробив вінце дуже недбало. Не йдеться про недоліки цього законодавчого положення, які (недоліки) обумовлені недостатньою визначеністю понять. Це — окрема проблема. Не йдеться і про дві грубі помилки у формулюванні тексту, які вплинули на юридичний зміст ч. 1 ст. 1 ЦК. Зосередимось на тому, що стосується логіки зв’язку між позитивним і негативним правилами.

Виокремивши цивільні відносини як такі, що регулюються цивільним законодавством, у правовій нормі, що текстуально закріплена в ч. 1