Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей 📚 - Українською

Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ярмарок суєти - Книга 2" автора Вільям Текерей. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 127 128 129 ... 136
Перейти на сторінку:
скла­дається з таких помилок? І якби я навіть домігся свого, то чи не розчарувався б другого ж таки дня після перемоги? Чого ж мучитися й соромитись своєї поразки?»

Чим більше Доббін думав про цю довгу пору свого жит­тя, тим чіткіше бачив, як він помилявся.

- Впряжуся знов у ярмо,- казав він собі,- й викону­ватиму свій обов’язок на тому місці, яке небо захотіло визначити для мене. Стежитиму за тим, щоб у рекрутів були вичищені як слід гудзики і щоб сержанти не робили помилок у звітах. Обідатиму в офіцерській їдальні й слу­хатиму небилиці нашого лікаря-шотландця. А коли поста­рію і занепаду на силі, вийду на пенсію на половину платні, і мої підтоптані сестри сваритимуться зі мною. «Ich habe gelebt und geliebet», 214 як каже дівчина у «Валленштейні». 215 Я пропаща людина. Сплатіть рахунок і дайте мені сигару, Френсісе, а ще довідайтеся, що йде сьогодні в театрі. Завтра міг відчалюємо на «Батавці».

Цю промову, з якої Френсіс чув тільки два останні ре­чення, Доббін виголосив, ходячи туди й сюди по Боомп’єс 216 у Роттердамі. «Батавець» стояв у порту. Доббінові було видно те місце на юті, де він сидів з Еммі на початку своєї щасливої подорожі. Що йому хотіла сказати та місіс Кроулі? Ет, байдуже! Завтра, він уже буде в морі, плистиме в Англію - додому, до своїх обов’язків!

 

 

З початком липня невеличке придворне товариство Пумпернікеля розпадалося: члени його, як заведено в німців, роз’їздились по численних курортах, де вони пили міне­ральні води, каталися на віслюках, хто мав гроші і ба­жання,- грали в азартні ігри в редуті, з сотнями таких самих курортників переїдалися за табльдотом і так гаяли літо. Англійські дипломати їздили в Тепліц і Кіссінген, їхні французькі суперники замикали свою chancellerie 217 і мчали на свій улюблений Гентський бульвар. Найясніша можновладна родина також вирушала на води або усаміт­нювалась у своїх мисливських володіннях. Виїздили всі, хто хоч трохи претендував на приналежність де вищою світу, і з ними, звичайно, й придворний лікар доктор Тлаубер та його дружина-баронеса. Купальний сезон найприбутковіший у докторовій практиці: він поєднував приємне з корисним і, здебільшого вибираючи Остенде, куди наби­валося багато німців, лікувати себе і свою дружину «зану­рюванням», як він казав, у море.

Багатий пацієнт Джоз був для Глаубера справжньою дійною коровою, і він дуже легко вмовив бенгальця пожити літо в цьому огидному портовому місті задля здоров’я са­мого Джоза і здоров’я його чарівної сестри, яке справді дуже підупало. Еммі було байдуже, куди їхати. Джорджі застрибав з радощів, коли почув; що вона вирушають у дорогу. Бекі, певна річ, також їхала з ними, зайнявши четверте місце в чепурній кареті, яку собі придбав Джоз; двоє служників приліпилися на передку. Бекі трохи побоювалась, що може зустріти в Остенде друзів, яким недовго буде розповісти про неї всякі негарні речі. Але дарма! Вона досить сильна і не дасть себе скривдити. Вона знайшла собі такий міцний якір в особі Джоза, що тільки неабияка буря могла б зірвати її з місця. Випадок з пор­третом доконав бенгальця. Бекі зняла зі стіни свого слона і сховала його до скриньки, яку їй колись давно подарувала Емілія. Еммі також вирушила в дорогу зі своїми «ла­рами» - двома портретами,- і нарешті товариство розта­шувалося в дуже дорогому й незручному готелі в Остенде.

Тут Емілія почала приймати морські купелі, намагаю­чись узяти з них якусь користь; і хоч десятки людей, знайомих з Бекі, проходили повз неї, не кланяючись, місіс Осборн, що всюди з’являлася разом з нею і нікого тут не знала, й гадки не мала про таке ставлення до своєї приятельки, яку вона розважно взяла собі в компаньйонки; сама ж Бекі не вважала за потрібне пояснювати їй, що відбувається перед її невинними очима.

А втім, декотрі знайомі місіс Родон вітали її досить радо - може, навіть з більшою радістю, ніж вона того бажала. Серед них був майор Ледар (що не належав до жод­ного полку) і капітан Шулер (колишній стрілець); їх мож­на було щодня зустріти на набережній, де вони курили й пасли очима жінок. Вони швидко потрапили до гостин­ного столу й вибраного товариства містера Седлі. Власне, вони не визнавали ніяких відмов: уривалися в помеш­кання, байдуже, була вдома Бекі чи ні, заходили до ві­тальні місіс Осборн, наповнювали весь дім неприємним духом своїх костюмів і вусів, називали Джоза «старим цапом», робили наскоки на його обіди й реготали та пия­чили цілими годинами.

- Що це може означати? - питав Джорджі, який не любив цих джентльменів.- Я чув, як майор учора сказав місіс Кроулі: «Ні, ні, Бекі, вам не вдасться самій облупити старого цапа. Лишіть і нам якусь кісточку, хай йому біс, а то я вам підставлю ногу!» Що він цим хотів сказати, мамо?

- Майор? Не називай його майором! - мовила Еммі.- Справді, не знаю, що він мав на думці.

Присутність Ледара і його приятеля викликала в цієї маленької леді невимовний жах і відразу. Вони казали їй п’яні компліменти, поїдали її масними очима за столом, а капітан залицявся до неї. Емілію вивертало від тих ком­пліментів, і вона намагалась не зустрічатися з ним, коли поряд не було Джорджа.

Ребека - треба віддати їй належне - ніколи не дозволяла цим добродіям залишатись на самоті з Емілією. Ма­йор тоді теж був вільний і заприсягся, що здобуде її. Двоє, негідників змагалися між собою за цю невинну істоту, від­биваючи її один у одного за її ж таки столом. І хоч Емілія не знала, які плани ці мерзотники мали щодо неї, але від­чувала в їхній присутності страх та болісну ніяковість і палко хотіла одного - втекти.

Вона просила, благала Джоза повернутися додому. Та де там! Йому було важко зрушити з місця, його втримував лікар, а може, й ще чиїсь віжки. Принаймні Бекі не праг­нула до Англії.

Нарешті Еммі зважилася на рішучий крок - кинулася сторч головою у воду. Вона написала листа одному своєму приятелеві, що жив за морем, листа, про який нікому не сказала, якого сама віднесла під шаллю на пошту; вона нічим себе не зрадила, тільки дуже почервоніла й збенте­жилась, коли побачила Джорджі, що вийшов їй назустріч, а ввечері

1 ... 127 128 129 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"