Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

«Жити в сусідах - бути в бесідах»

Цього разу сусід із дільничним прийшли окремо. Славний Петро прийшов раніше. Постукав у Стьопчині двері у всій красі. Парадна форма, чорні туфлі, начищені до блиску.

-Вітаю іменинницю! - пробасив з порога, - дозвольте увійти?

-Ласкаво прошу! - посміхнулася йому Стьопка, все ще притискаючи до грудей рикоя, не придумавши, куди б його прилаштувати.

Форма сусідові напрочуд йшла! У ній він здавався молодшим і статнішим. Навіть в очах якась твердість і впевненість прозирала, ніби одягнувши форму, він набув рішучості.

-Ви особливо прекрасні сьогодні! - Петро поцілував ручку господині, для чого довелося відвоювати її в рудого загарбника. Той знову погарчав для порядку, та заспокоївся, -  та у вас тут ціла оранжерея!

-Дякую, Пєтю, я ж можу вас так називати?

-Буду дуже радий! – білозубо посміхнувся вояка, - а краще на «ти».

-Тоді і мені можна на «ти».

-Дякую! Прийми мій скромний подарунок, імениннице! - сусід витяг з кишені кітеля тиснену золотом коробочку і простяг Стьопці, - до твого сьогоднішнього вбрання повинна підійти.

-Ой, а що там? – у коробочці, на оксамитовій подушечці лежала брошка. Золоте сонце з звивистими промінчиками та великим бурштином у центрі - о, Боже! - Вона відірвалася від подарунка, щоб здивовано дивитись на сусіда, - дякую, але не варто, Пєтю...

-Варто! Це, вибач, що похвалюся, моє виконання.

-Як це? Сам зробив?

-Після відставки знайшов собі захоплення. Раніше навіть не підозрював, наскільки захоплює виготовлення ювелірних виробів.

-Немає слів! - женихи сьогодні не переставали дивувати, - щаслива носити, тим більше, що це хенд мейд!

-Спасибі, Стьопушко! - сусід просіяв, розплившись щасливою посмішкою, що зробила його молодшим років на двадцять, - дозволиш надягти?

Обережно, немов вона кришталева ваза, торкнувся сукні, приколовши брошку в районі серця.

-Я хотів зробити сережки у комплект, але не встиг. Другу частину подарунка принесу за кілька тижнів! - він відсторонився, милуючись, - чорна сукня із золотом гармонійно виглядає, не знаходиш?

-М-мабуть... - Степанія не могла і припустити, що у «старому вояці» живе дизайнер ювелірних виробів, який, до того ж, знається на поєднанні кольорів. Сама Степанія мало що в цьому розуміла. «А я ж зовсім нічого про них не знаю... Треба поквапитися, щоб кожного дізнатися краще!» і повторила ще раз, - дякую, Петре, вона чудова!

«Ласкаво прошу до нашого куреня, гостей  багато и новини будуть!»

На дивані по-царські сиділа Матильда з Гором і Микитою по обидві руки. Решта розсілися на стільцях віддалік один від одного. Матильда щебетала, захоплюючи то одного, то іншого в бесіду, завдяки чому обстановка не була гнітючою. Хорошим співрозмовником себе показав Микита, розважаючи гостей Стьопи, не допускаючи млосної тиші.

Сама господиня присіла на краєчок крісла і ловила на собі захоплені погляди наречених, через що нервувала ще більше, не знаючи як поводитися, щоб не надати комусь більшої уваги, а когось навпаки, обділити. Рикой, поки що безіменний, розташувався на подушечці в кріслі за господинею.

Іменинниця кожному піднесла тарілку із частуваннями, наповнивши стравами Лукеріїного виконання. Чого на столі тільки не було! Судак фарширований, оселедец на цибулинних кільцях, грибочки солоні, грибочки в сметані, грінки з квасоляним паштетом, картопля з часником і салом, картопля з зеленню, пироги з різними начинками, ракові шийки з соусом, та мариновані овочі. Коровай розташувався на почесному місці, чекаючи свого часу.

Від алкоголю відмовилися геть усі, скромно попиваючи журавлинний морс.

Обстановка видалася напруженою, але загалом усі трималися доброзичливо, зрідка косячись на суперників. Грізний пронизливо розглядав кожного, спілкуючись переважно з мером. Гор взагалі ні на кого не дивився, Мітя сидів з незворушним обличчям. Сусід єдиний був веселий, нахвалював куховарство і уплітав за обидві щоки.

-Зголоднів, мабуть, бідолашний! - сказала Лукерія, - тяжко без баби, сама сухом'ятка!

Матильда посміхнулася краєм губ, почувши її вислів, а Степанія підвелася, щоб принести добавки.

Тихий В'ячеслав запізнився майже на півгодини. Прийшов захеканий, але гарний до неподобства! Він якраз, був без форми, одягнувшись у вузькі чорні штани та червону сорочку. У цьому одязі, зі своєю смаглявою шкірою та чорним волоссям, був схожий на цигана, лише сережки у вусі не вистачало для повноти образу. Побачивши його, Стьопа знову подумала про кар'єру моделі. «І чого він у поліцейські подався?»

-Добрий вечір! Вибачте за запізнення! - протараторив на одному диханні, вручаючи іменинниці букет осінніх квітів з колоссям.

-Дякую, В'ячеславе, нічого страшного, проходьте! – Стьопка відсторонилася, пропускаючи гостя. Понюхала букет і відчула у його запаху щось віддалено знайоме.

-Ого, у вас тут квітів, як у магазині! - промовив, вішаючи пальто.