Читати книгу - "Розлучення. Він кохає іншу, Альбіна Яблонська"

Наша суперечка. Усі ті слова, якими ми обмінялися в запалі скандалу.

— Отже... Тепер ти все знаєш?

— Твоя мама переконала мене, що лист написала не ти. І ти взагалі нічого не знала про мої плани. Словом, — взяв він мене за підборіддя, щоб подивитися в очі, — усе це має бути забуто як помилка і непорозуміння. Усе це було давно. Я був тоді юнаком. Зараз це вже не має значення. І на знак примирення — прийми ці квіти.

Я сиділа під враженням. Тому не одразу подала ознаки життя.

— Так. Добре. Тобто. Дякую. Звичайно, для мене це важливо. І я вдячна за всі ці троянди... Хоча й не варто було. Вони все одно зів'януть. Вистачило б звичайного букетика.

— Це для Ілони з приймальні вистачило б звичайного букетика, — заперечив Жданов. — А для такої жінки, як ти. Я вважаю. Цих троянд недостатньо... Може, сходимо сьогодні кудись?

Він накрив рукою мою долоню.

І я машинально обсмикнула кисть.

— Не знаю. У мене так багато роботи. Та й удома...

— Як почувається Аврора?

Я зменшила оберти й видихнула.

— Дякую, що запитав. З Авою все доволі непогано.

— Їй стало краще? Задуха минає?

— Минає.

— Це завдяки тому, що Давид відвіз її в санаторій?

— Так.

— А де він зараз?

Я замислилася над відповіддю.

Пригадалося те відео.

Його засос. Мої сльози від чергового витка подій, пов'язаних із чоловіком.

Усередині щось клацнуло.

І я не стала відштовхувати можливість.

Зрештою.

Це просто вечеря.

— У відрядженні. Давид у відрядженні.

— Ну то як? — повторив він своє запитання. — Повечеряємо сьогодні десь у центрі? Я не затримаю тебе надовго. До дев'ятої будеш удома. Просто введу в курс справи. І загладжу провину за минулі образи. Перед Давидом тобі червоніти не доведеться.

Мій перший робочий день після лікарняного пройшов у піднесеному настрої.

Рома обсипав мене увагою.

Усі навколо мені заздрили.

Заходили, щоб запитати якусь дурницю. І потім просили сфотографуватися в оточенні троянд. Щоб викласти гарні фотки в соціальних мережах.

Усе це викликало тільки позитивні емоції. Я весь час посміхалася.

Все ж таки ми дійшли порозуміння зі Ждановим. Він витончено попросив вибачення. Ставився з розумінням до моєї сімейної ситуації. На час моєї відсутності просто залучив фінансистів на умовах аутсорсингу.

Я могла працювати далі, як це було раніше. І він не образився, що я відмовилася від посади заступника. Більше жодних ультиматумів. Шантажу звільненням.

Рома в усьому покаявся.

І я прийняла його вибачення.

Домовившись про зустріч о сьомій годині, я поспішила додому. Щоб приготувати вечерю Назару. Скласти перекус у судочок для тренування. Навести трохи марафет перед рестораном, щоб не виглядати страхолюдкою на тлі бездоганного кавалера.

Усе ж не щодня ми ходили в ресторан.

Я кружляла будинком, бігала з кімнати в кімнату. Нервувала. Причепурювалася. Помішувала їжу на плиті.

І в якийсь момент почула скрип дверей.

У звичайній ситуації це б не напружило.

Адже я чекала зі школи сина.

Однак проблема була в тому, що так скрипіли петлі не вхідних дверей. А чорного ходу.

— Хто там? — запитала, немов у себе самої. Бо не була впевнена, що двері реально грюкнули. Може, здалося? — Там хтось є?

На кухні все шкварчало, кипіло.

У телефоні грала музика.

Я не могла зрозуміти, здається мені чи ні.

Чи справді хтось увійшов.

І коли вирішила, що нічого страшного.

Просто здалося.

Мене схопили ззаду і поволокли до стіни.

— Привіт, руденька, — дихав у потилицю чоловічий голос. Хрипкий та прокурений. Чужий. — Я б розважився з тобою на цьому столі. І ти б верещала від задоволення. Але...

Я почала кричати.

— А! Допоможіть!

— Чш... — Затиснули мені губи. — Тихіше. Не рипайся. А то отримаєш по зубах... Я пообіцяв клієнту, що просто передам повідомлення. Дуже важливі слова. Тож слухай, лялько. Напрочуд уважно слухай... Ти слухаєш? — Я кивала. Відчувала запах згорілої цибулі. Розуміла, що ніхто тепер навіть не почує, якщо мене вб'ють. Однак відчайдушно кивала. — Забудь, що в тебе є чоловік. Навіть не смій просити аліментів. Відмовся від них і розлучися. Бо як попросиш аліменти — я повернуся. І тоді твої діти виростуть сиротами.