Читати книгу - "Будь мені тайною, Марина Тітова"

— Колись у дитинстві я теж так кашляла. Не хочу лякати, але тоді в мене було запалення легень, — ділиться Ліка думкою зі мною, стоячи на порозі квартири.

— Будемо сподіватися, що у малої звичайна застуда... Анжеліко, залишаю тебе з принцесою. Не балуйтесь тут удвох, гаразд? — цілую її, прощаючись на короткий час.

Але зеленоока фея відсахується від мене:

— Саш! А як Тетяна Василівна побачить або маленька?

— Ну що ти сама немов маленька? Думаєш, я щодня приводжу знайомити з донькою когось? Вони все розуміють і приймають тебе. Тому не хвилюйся про це і не муч мене, а дай себе поцілувати. Я боюсь, що якщо зайвий раз не поцілую тебе, то ти зникнеш, — все ж домагаюсь свого.

— Я ж не мариво, щоб розчинитись у повітрі. Хоча я й сама не вірю, що я тут... І я залишатимусь тут — не переймайся. До вечора суботи точно буду тут, — обіцяє золотоволоса після поцілунку.

Та попри розмову та втішливі поцілунки, все ж певна часка недовіри до реальності залишається. Все майже добре складається. Це правда? Покинувши квартиру разом із Тетяною Василівною, заводжу з нею розмову.

— Як думаєте, поки нас не буде нічого не станеться? — намагаюся вгомонити своє серце, яке чомусь ниє, наче відчуває якісь негаразди попереду.

— Все має бути добре. Вони гарно ладнають. Дай Боже, і далі так буде, і Ангеліша одужає... Знаєш, Сашуля, з цією Анжелікою ти наче сяєш. Бажаю, щоб ви були щасливими, — зичить добре майбутнє нашій парі мати моєї колишньої, що для мене звучить, як благословення. І дивує висловленням ще: — Якщо вона не тільки зараз, а й завжди так ставитись буде до нашої принцеси, то така матір Ангеліші буде краща за ту, що в неї є... Олька вчора навіть не зателефонувала, щоб поцікавитись станом Ангелішки...

Думки про Ольгу заплямовують мрії про щастя втрьох з моїми янгольськими дівчатками. Та я змушую себе не думати про погане. Колишня все частіше зникає надовго з дому й з'являється надія, що так донька потрапить виключно під мою опіку. Можливо, все ще буде пречудесно й це буде правдою?..

Але ні... Нічого не добре. Реальність, що була солодкою минулого вечора й цієї грішної ночі, втішний ранок — все було правдою, так. Все це було! Але все хороше швидко вивітрюється й лишається лиш зола посмаку.

— Пробач, синку, я ж не знала, що вона повернеться саме сьогодні, — вже з порогу, коли я повертаюсь зі школи, звертається до мене Тетяна Василівна.

Попри обіцянку не бути міражам, все ж Ліка десь зникає. Натомість замість янгола мене зустрічає чортиця.

— І тобі вистачило нахабності привести сюди ту свою лахудру? До нашої доньки?!

— За доньку згадала?! Прямо мати року! Ти їй хоч раз в аптеці щось купила, поки вона хворіла ці дні? — гримаю на Ольгу. — І не смій про Анжеліку говорити погане! Де вона?!

— Чкурнула десь та твоя придзиґльованка, щойно я пришла, — спокійно й, навіть, з насолодою п'є каву моя колишня дружина, заїдаючи напій тістечком.

— Сама ти придзиґльованка! Що ти їй сказала, ненормальна?! — зриваюсь на Ольгу, кричу, паралельно вже диктуючи повідомлення своїй Анжеліночці.

І де моя янгольська поділась?! Де тепер її шукати?..