Читати книгу - "Я хворий тобою, Валерія Дражинська"

Мирослава

Все повернулося як було спочатку. Тільки стримані кивки при рідкісних зустрічах. Правда Вадима все ж повернув, але я з ним більше не їздила. Чи так виходило само по собі, що він вічно був зайнятий для мене, чи спеціально, я не знала. Воно мене й не хвилювало. І на тому спасибі!

Коли Ігнат так поводився, мені було легше дихати. Краще ігнорування, ніж чиста спокуса. Але щодо нього, доля постійно вносить свої корективи.  

Одного дня я стояла на зупинці, чекаючи маршрутку після роботи. Погода була огидна. З тієї серії, коли йде мокрий сніг, а навколо суцільний бруд. За всіма законами жанру поруч зупиняється знайомий джип. З машини з'являється Ігнат, обходить і відчиняє для мене пасажирські двері. Я не ворушуся, зачарована ним. У розкритій темній дублянці, поверх білосніжної сорочки, заправленої в чорні класичні штани, він мав шикарний вигляд і мимоволі викликав слинопускання не тільки з мого боку - на зупинці були й інші жінки.

- Міро, тобі допомогти сісти в машину? - цілком серйозно запитує він.

Я відмираю і поспішно забираюся в салон. Досвід із запиханням в автомобіль у нас уже був. Повторення не хотілося. Ігнат швидко обійшов машину і зайняв місце водія.

- Чому ти так пізно? - він кинув погляд на масивний і явно дорогий годинник на лівому зап'ясті, - Уже майже восьма!

- Доробляла деякі термінові документи. Хіба керівництву не подобається, коли їхні співробітники затримуються на роботі?!

- Чому ти чоловікові не подзвонила, щоб він тебе забрав? - моє зауваження було проігноровано.

- Він на роботі! - знехотя відповіла я, намагаючись не витріщатися на нього.

- Ловить бандитів?

- Ти добре вивчив ту папку! - підмітила я.

Ігнат лише сумно усміхнувся і попросив:

- Не затримуйся так більше!

Було неприємно бачити його пригнічений настрій.

- Адже ти теж затримався, - не втрималася.

- Міро, - нарешті він усміхнувся і подивився на мене, - У мене ненормований графік. Перші кілька років я взагалі жив на роботі.

- Важко було починати? - ще в перший день я дізналася, що свою фірму Ігнат створив із нуля.

- Ні! Важко було втриматися на світовому ринку і позбутися основної конкуренції.

- Позбутися?! - удавано злякалася я, - Ти бандит?

- Ні, Міро! Я гірше! - сказав нейтральним голосом, від чого зрозуміти, жартує він чи ні, було неможливо.

- І що це означає?

- Тільки те, що сказав! - і різко змінив тему, - Де ти волієш випити кави - в машині або зайдемо, куди не будь.

- А варіант "ні" у твоїй пропозиції присутній?

- Повністю відсутній! - Ігнат втомлено потирає рукою м'язи на потилиці, - Міро, мене деякий час не буде.

- Довго? - запитання виривається мимоволі, але він над цим не акцентує увагу.

- Ще не знаю. Зараз я просто хочу попити з тобою кави. Так що?

- У машині.

Ігнат зупинився неподалік ларька кав'ярні.

- Якій каві надаєш перевагу? - він повністю розвернувся до мене і, поклавши праву руку на підголівник мого сидіння, взявся пальцями ніжно гратися з пасмом волосся, що вибилося з хвостика.

Що, а точніше як він це робить зі мною? Без тілесного контакту, просто дивлячись в очі і погладжуючи волосся, обволікає мене суцільною еротикою. Усі ознаки жіночого бажання вирують в організмі, а йому, схоже, все одно.

- Кава? – через деякий час нагадує Ігнат.

- Зелений! - зковтнувши, видала я.

Він чуттєво посміхається і виходить із машини, повертаючи мені можливість нормально дихати. У голові повна каша! Зосереджуюся на тому, як Ігнат заходить у кав'ярню. Бачу через скляні стіни, як розпливається в усмішці обличчя молоденької продавчині. Вони про щось люб'язно розмовляють, поки вона робить напої. Він щось каже, і дівчина сміється. Кабель! Спочатку мене спокушає в машині а потім іде та з іншою фліртує!

Звук дверцят, що відчиняються, відволікає мене від подальшого роздивляння похмурого вигляду за вікном. Ігнат простягає мені стаканчик. Нюх уловлює приємний запах чаю з м'ятою. Забирає з даху машини свій стаканчик і вмощується поруч.

- Дякую! - кажу машинально, але в мою руку встромляється пакетик із чимось, що ще шарудить. Повільно витягую вміст і в шлунку, слава Богу, неголосно, починає бурчати. Величезний круасан - м'який і апетитний!

- Дякую! - уже щиро додаю я.

- Сподіваюся, ти любиш шоколад!

По моїми губам розповзається щаслива посмішка, тоді як Ігнат знову розвертається до мене, роблячи ковток кави. Я з насолодою відкушую шматочок і встигаю лише на кілька міліметрів відвести булочку від рота, як сильні пальці перехоплюють мою руку і тягнуть у свій бік. Шкіру пальців злегка зачіпають зуби, що відкушують круасан, слідом язик, що злизує шоколад, що потік, і добивають тверді губи, які м'яко цілують потерпілу частину липкої шкіри на знак подяки.