Читати книгу - "Тато для двійняток, Галлея Сандер-Лін"

Віолетта безліч разів засиджувалась у Ярослава допізна, але ночувати збиралася вперше. Як-не-як вона тепер теж член сімейства Ланіних, так що має право залишатися тут на цілком законних підставах. Раніше про таке і помислити було неможливо. Її батьки, обмежившись скупими побажаннями, вже пішли. Вірніше, Євген Петрович і Вовчик допомогли мамі дотягнути піддатого батька до квартири, а потім і до ліжка. Добре вже, що він стійко тримався до кінця заходу і по п'яні не влаштував скандал, обурюючись, що у нього відібрали дочку.

Коли за Ланіними зачинилися двері подружньої спальні, молодята залишилися наодинці перед обличчям майбутньої першої шлюбної ночі. Вони подивилися на ліжко, де були розкидані пелюстки троянд у вигляді серця. Це напевно Ритка постаралася, вона таке любить. Ще тут був диван, який Ярик кілька днів тому перетягнув з колишньої кімнати сестри, щоб валятися і дивитися телевізор.

– Тобі праву половину або ліву? – запитав Ярослав, вказуючи на ліжко. – Впевнений, що обереш праву. Ти завжди справа, – з цими словами він ліг на ліжко поверх покривала прямо в одязі, зайнявши ліву половину. – Що дивитися будемо? – і ввімкнув телевізор, значно прикрутивши звук.

Ніби отримавши відмашку, Віола теж вляглася не знімаючи сукні прямо на покривало. Ярик був правий, вона хотіла праву сторону, так звикла, та й в школі завжди сиділа праворуч. Дивлячись в екран, де крутили якусь мелодраму, дівчина перебирала пальцями ніжні червоні пелюстки, які одночасно і розділяли, і пов'язували молодих.

– Яре, – Віолетта зручніше влаштувалася на подушці і повернулася до чоловіка. – Ти не шкодуєш? Ну... про те, що ми все це затіяли.

– Я рідко шкодую про щось, що пов'язано з тобою, – він теж повернувся до неї. – Ось про те, що не забрав тебе з випускного відразу після вручення атестатів, – так, дуже шкодую. А про сьогоднішній день анітрохи.

– Ти, напевно, здивуєшся, але я теж не шкодую, – зізналася вона. – Напевно, тому, що це ти. З кимось іншим я б нізащо не погодилася.

– Ха, та це майже визнання! – всміхнувся новоспечений чоловік. – Мені вже можна починати сподіватися?

– Припини, – зніяковіла Віола.

– Гаразд, гаразд, жартую я, – він перемкнув канал, тому що на фільмі пішли титри. – Ну як, ще що-небудь будемо дивитися чи спатоньки?

Як не дивно, це була найспокійніша ніч Віолетти за останні роки. Вранці вони зібрали речі і махнули у весільну подорож (якщо, звичайно, так можна назвати тижневу поїздку на дачу до Ланіних). У будь-якому випадку там вони змогли побути в тиші і спокої, а ще звикнути до нового статусу. Щовечора молодята влаштовували посиденьки біля багаття і насолоджувалися природою і відпочинком. У першу чергу відпочинок був моральним, особливо якщо врахувати, що настільки довго і так далеко від батьків Віола ще не бувала.

Напевно, неправильно думати таким чином, але для неї цей час виявився кращим з часів нещасного випадку з батьком, після якого він із суворого і стриманого тата перетворився майже у деспота і домашнього тирана. І, зрозуміло, потрібну атмосферу і позитивний настрій задавав Ярослав, який був тим ще масовиком-затійником і весь час вигадував щось новеньке, щоб розважити і розвіяти юну дружину. Ночами вони, лежачи кожен на своєму дивані, розповідали байки (зовсім як у тренувальних танцювальних таборах), поки Віолу не хилило на сон.

Після повернення до міста Віолетта з величезною радістю переїхала до чоловіка (всього лише на один поверх спустилася) і перевелася на заочне. Так і на підробіток час залишиться, і на навчання, і на дитинку. Спали вони з Яром в одній кімнаті, але на різних ліжках. Вірніше, він віддав їй ліжко, а сам розкладав диван. Його батьки проявляли такт, до молодих не заглядали, тому нічого не знали і думали, що шлюб справжній. Це одночасно і радувало, і засмучувало, бо було дуже шкода обманювати таких чудових людей.

Так, Ярик дав їй час, не поспішатиме, але вона... Поки крім всеосяжної подяки і пекучого жалю в його бік у неї нічого не відгукується. Може, з часом все зміниться?

– Віолко, ладно заміжжя... Але ти дійсно плануєш залишити цю дитину? – здивовано дивилася на неї Ритка, яка на весіллі отримала букет нареченої і потім щасливо висла на руці Вовки, як би натякаючи: за прикметою це означає, що вони наступні претенденти на роль молодят.

Однокласниця вступила туди ж, куди і Віола, вони навіть повинні були бути в одній групі, якби не перевод на заочне. Рита жила в сусідньому будинку і виявилася єдиною з подруг, кого Віола покликала на одруження, тому що була найближчою по духу. У Віолетти і Ярослава дружній контингент в основному складався із танцюристів, тобто тих, з ким вони проводили левову частку часу. У Яра, звичайно, були приятелі і у класі, і у рідному дворі, але саме з Вовкою, який навчався в іншій школі, хоча жив лише в одному кварталі від їхнього будинку, він спілкувався досить тісно.

Вони взагалі частенько вибиралися кудись учотирьох, а вже після спільних турнірів і зовсім завели традицію влаштовувати посиденьки в улюбленій кав'ярні. Ритка Грибанова і Вовка Костюченко хоч і були їх з Яром суперниками в танцях, але це протистояння проходило більше в змагальному ключі, хто кого перетанцює цього разу. Тоді як суперництво з Тимуром Гаджиєвим і Оленою Дороховою, які займалися в іншому танцювальному клубі, носило чи не військовий характер, коли паркетні баталії фактично перетворювалися у битву не на життя, а на смерть.

-–Рито, що за питання?! – здивувалася Віола. – Зрозуміло я залишу дитину!