Читати книгу - "Насіння, KoХанна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тією незнайомкою була Сільвія. Її спів у ту страшну хвилину – ось мій спогад з яким я хочу померти. Я бажав її всю, ми провели веселе літо разом, хоча вже тоді я мав стосунки із Луїзою, а Сільвія була першою жінкою, з якою я зрадив. Не остання, але особлива. Мені здається, що саме вона була моїм першим коханням, моєю пристрастю, але через 3 місяці шалених пригод вона поїхала і я більше ніколи її не бачив.
Ви напевно бачили мою дружину щойно. Я ніколи не заслуговував на таку жінку як вона. Весь час бігав за молоденькими дівчатами, потім повертався до дружини, вона прощала, і я знову йшов, здавалося, що це не закінчиться. Сам не знаю, чому так чинив, можливо, бо знав, що буду пробаченим. Після чергового мого повернення вона била мене як ніколи раніше, господи, як вона кричала, я взагалі не підозрював, що люди можуть видавати такі звуки. Здавалося, що її голосові зв'язки ось-ось розірвуться і кров хлине мені в обличчя, але навіть тоді вона не зупинилася б. Але в якийсь момент вона замовкла, і я відчув, скільки болю зберігається в її тендітному тілі. Але кохання в ньому було ще більше. Я завжди знав, що люблю Луїзу, але коли вона перестала мене бити і кричати, усвідомив, що хочу належати їй цілком не тільки душею, а й тілом, тільки їй одній. З того часу кожен наш прожитий день був найщасливішим. Але чомусь піти з цього світу я хочу із думками про іншу.
- Можна запитати? - Почекавши, коли Сальватор закінчить свою розповідь поцікавився я.
- Звичайно, часу у мене тепер багато, - з усмішкою прошепотів мій нічний співрозмовник.
- Чому, коли я попросив розповісти одну історію ви, так довго думали яку вибрати?
- Складно вибрати одну мить з тисячі щасливих, мені здається, щастя настає саме в той момент, коли ти робиш перший крок, після якого все життя приносить тобі задоволення. А якщо ти не щасливий, то йдеш не в тому напрямку.
Хлопчик на велосипеді. Артур
Він лежить під колесами автомобіля. У цьому крихітному тілі вже нема життя. Як часом несправедливим буває доля. Маленький Артур не був винен у тому, що трапилося, за свої 8 років він не встиг натворити бід, нагрішити або зробити щось, за що довелося б розплатитися життям. Час довкола зупинився, його душа стояла на узбіччі, я стояв поруч. «Варто скоріше відвести його від місця події», - подумав я. Взяв за руку і повів його у бік парку. Артур не дивився на мене, смиренно йшов, стискаючи мою руку. Він усе розумів.
Дивно, але після смерті вони всі розуміють, що з ними сталося, не важливо, це дитина або людина, що прожила 100 років. Ми сіли на лавку і тоді Артур глянув мені у вічі. Я попросив розповісти його про найщасливіший момент у його житті, а за це я дозволю йому ще раз його пережити. На очах хлопчика застигло здивування:
- А мої батьки теж зможуть пережити цей момент, якщо вони були в ньому? - спитав Артур.
- Ні, тільки ти, але в такому разі знову зможеш їх побачити, - відповів я.
- Мій найщасливіший момент стався 2 тижні тому, на мій День Народження, - насупивши брови і про щось задумавшись прошепотів Артур, - мені подарували велосипед. Я мріяв про нього багато років і загадував на всі свята.
Батьки казали, що ми не маємо грошей, щоб дозволити собі такий подарунок, але я знаю, що вони дуже старалися і відкладали гроші, щоб його купити. Я не сподівався, що отримаю велосипед саме цього дня, але прокинувся у гарному настрої від маминого поцілунку. Вона цілувала мене в обидві щоки по черзі кілька разів, а потім брала за ноги і стягувала з ліжка. Потім ми прийшли до кухні, де вже стояв торт. А тата не було. Спочатку я образився, що він пішов, не привітавши мене, але, коли він повернувся ... я не знаю, що це було за почуття, але коли він повернувся додому з велосипедом, поцілував мене в лоб і міцно обійняв, мені здавалося, що я найщасливіша людина у цьому світі. Що немає дитини, яка була б щасливіша за мене.
- Ти так хотів велосипед? - спитав я, звикший, що діти після смерті розповідають мені схожі історії, про подарунки, сюрпризи, солодощі і не дивно, адже саме це радує дітей найбільше. І цієї історії не було б у цій книзі, якби не відповідь хлопчика.
- Я дуже хотів велосипеда, але щасливий я був не через нього. А тому що батьки робили все можливе, щоб виконати моє бажання, часом у нас не було грошей на продукти, але вони знали, як я мріяв покататися вулицями нашого містечка двоколісним велосипедом, брязкаючи в дзвінок на ньому. У той момент я зрозумів, наскільки сильно вони люблять мене, настільки ж сильно я любив і їх. Я просто хотів би побачити їх ще один раз. Відчути, як мама цілує мене в обидві щоки, як тато обіймає мене, як вони намагаються приховати сльози радості, коли бачать щастя на обличчі від отриманого подарунка. Але мої очі світилися від щастя не через подарунок, а через їхнє кохання. Мені було добре в нашому старому будинку, у заношеній футболці та старих черевиках, мені було добре, коли ми з батьками ходили на рибалку, а батько обіцяв навчити ловити таку саму велику рибу. Мені подобалося стрибати з причалу у воду і слухати, як мама лається, бо хвилюється. Мені подобався запах хліба, який вона пекла, чесно, я не знаю кращого запаху, ніж цей. Мені подобалося, як батько ніжно брав мене за плечі та казав, що пишається мною.
Я щасливий, бо мене любили.
Страшно припустити, що відчували батьки Артура, коли побачили його тіло під колесами автомобіля. Як докоряли собі за вручений подарунок, який, на їхню думку, подарував щастя синові, але за іронією долі і занапастив його.
Я не маю права дивитися на такі речі, моє завдання – забрати душу померлого, я можу тільки уявляти, як реагують на смерть. Набагато легше йдуть люди, на які ніхто не чекає, яких ніхто не кохає.
Дві душі. Вероніка та Геворг
Цього дня я мав зустріч із двома душами одночасно. 2 самогубці.
Здається, що щастя та накладання на себе рук – речі не сумісні, але навіть у найсумніших кінцях бувають проблиски світла. У кімнаті на мотузках висіло 2 тіла у жалобному одязі. Чоловік і дружина.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Насіння, KoХанна», після закриття браузера.