Читати книгу - "Добра Порада, Роман Олійник (Argonayt)"

Інколи в житті трапляються такі ситуації коли гроші здатні творити чудеса. В цій загальновідомій істині Сеньйора Вероніка вже вкотре переконалася коли почала процес розлучення з чоловіком-зайдою. Пообіцяна нею винагорода зробила Мирона надзвичайно поступливим і слухняним. Вже наступного ранку вони разом поїхали в район і підписали всі необхідні для цього документи. Незважаючи на те що попередній день був святковим натяк на відповідну віддяку зробили зговірливими і нотаріуса, і адвоката, і навіть судового клерка. На все про все у жінки пішло кілька годин часу і кругленька сума в іноземній валюті. Та витрачені зусилля були варті того. Вже надвечір Мирон міжміським автобусом вирушив світ за очі.

В рідне село Вірця повернулася трохи втомлена, однак неабияк вдоволеною собою. Найперше що зробила так це заглянула в піцерію. Знала що там все гаразд і доньки легко дають собі раду з нечисельними клієнтами, бо ж неодноразово дзвонила до них, однак гостро хотілося зануритися в буденну атмосферу свого звичного життя. Все таки події двох останніх днів трохи вибили жінку з колії і змусили багато понервувати. Тепер же вона прагнула забути про все неприємне що трапилося і остаточно стерти з пам’яті ті сторінки минулого на яких було занотовано стільки її болю та страждань. А найкраще це мабуть вдасться зробити коли зайнятися улюбленою справою.

В піцерії було майже порожньо. Тільки на своєму улюбленому місці сидів дід Стефко та сьорбав чай з великого горнятка. За шинквасом порядкувала Софія, і підійшовши до неї, жінка попрохала:

– Доню, зроби мені кави з вершками.

– Це все? – поцікавилася дівчина запитально звівши на неї запитальний погляд.

– Так. Більше нічого не потрібно.

– Ма, я не це мала на увазі. Він поїхав?

– Авжеж. Сподіваюся ми більше ніколи його не побачимо. Чи ти б хотіла щоб батько залишився з нами?

– Жартуєш? Хіба я і Дарина були йому хоч колись потрібні? Навіть не сумніваюся, що до нас він приперся тільки заради грошей. Натякав же мені що має борги перед якимось серйозними людьми. Напевне звідкілясь дізнався, що у тебе свій бізнес, от і припхався щоб отримати своє відкупне. А ти й клюнула на цей гачок і скоренько заплатила.

– Байдуже. Головне що більше не надокучатиме нам.

– І як ти тепер?

– Тепер я повернуся до свого колишнього, спокійного життя.

– Ма, ти знову не про те. Я про твій вчорашній поцілунок з дядьком Василем.

– Це було тільки заради того щоб позлити твого батька, – промовила Вірця і чомусь мимоволі опустила очі.

– Хіба? А мені здалося що тобі сподобалося.

– Давай не будемо про це.

– Чому? Я що не достатньо доросла щоб дати добру пораду рідній мамі?

– І що ж то буде за порада від дорослої донечки?

– Не втрачай свого шансу бути коханою. Думаєш я не помічаю які захопливі погляди кидає крадькома на тебе дядько Василь? Та якби мій Ігор обожнював мене так сильно як цей чоловік тебе, я була б на сьомому небі від щастя. Та й він тобі не байдужий, бо інакше б не цілувала з такою жагучою пристрастю.

– Не вигадуй дурниць, – обличчя жінки залилося рум’янцем ніяковості. – Ніякої пристрасті там не було. Зрештою, ти не думала що після такого гаспида як твій батько, я боюся просто близьких стосунків з іншими чоловіками?

– А цього ти не боїшся? – дівчина зробила легкий кивок головою в сторону діда Стефка. – Ма, я з Дариною тебе дуже любимо, але рано чи пізно прийде такий час коли у нас з’являться свої сім’ї і тоді ми вже не зможемо бути завжди поряд з тобою. Ти хочеш доживати  одинока, на самоті зі своїми спогадами, чи мати поряд близьку людину, яка буде любити і дбати про тебе?

– Доню, ти просто природжена сваха, – трохи роздратовано мовила Сеньйора Вероніка. – То що мені тепер самій вішатися на Василя, і що зрештою скажуть люди в селі про це?

– Після твоєї витівки біля церкви, вони вже й так мають про що пліткувати. І навіщо вішатися. Просто подзвони зараз до нього, запроси сюди, посидьте, погомоніть трохи, от і вийде своєрідне побачення. А там вже саме життя підкаже, що і як робити. Але це твій вибір, а мені час іти. Кавалер вже заждався.

Після цих слів дівчина перепілкою випурхнула з піцерії, а Вірця надовго замислилася над словами доньки. Що й не кажи а її дитина мала рацію. Як не крути та незабаром вони знайдуть собі своїх суджених і вона так чи інакше залишиться геть сама. Поки ще є сили та здоров’я буде займатися піцерією. Але час невблаганний і колись настане така миттєвість коли доведеться все кинути і що тоді? Чи не перетвориться вона на такого самого стариганя котрого самотність виганяє з хати до людей навіть у найлютіші холоди. Напевне ці страхи перебільшені, але…

Жінка струснула головою проганяючи важкі роздуми і окинула поглядом приміщення. Піцерія була пуста. Поки вона міркувала про своє дід Стефко непомітно вислизнув на вулицю. Весело підморгували вогники на ялинці, тихо шурхотіли сніжинки за вікном, а Сеньйора Вероніка вирішивши прислухатись до доброї поради старшої доньки нерішуче взяла до рук мобільного телефона.            

Кінець