Читати книгу - "Приречені бути чужими , Ксенія Ільїнська"

— Значить, вам усім доведеться перездати, — вона зітхнула, ніби це було її особисте покарання. — Я можу допомогти.

— Ой, ні, тільки не це! — вигукнула Злата. — Востаннє, коли ти нас “вчила”, у мене ледь не згоріли мізки.

— Це тому, що ти більше уваги приділяв своєму телефону, ніж конспектам, — сухо зауважила Яна.

— Я не можу займатися, — відразу відмахнувся Алекс.

— Ой, не виймайся, — закотила очі Яна. — Давайте сьогодні у мене, як у старі добрі часи, дівчата, тільки тепер в більш ширшій компанії.

Всі швидко знайшли причини відмовитися: Діані треба було на тренування, Злата мала закінчити проект для курсової, а у Каті була купа лабораторних.

Алекс задумливо дивився у вікно. Йому було байдуже — навчання зараз точно не стояло у пріоритеті. Завтра знову на репетицію.

— Дівчат. Є зустрічна пропозиція. Приходьте завтра до нас на репетицію. Ми готуємо новий тур. Хочу, щоб ви прийшли. Усі троє, — він кинув швидкий погляд на Злату.

Злата повільно підняла очі. Вона ще не знала, що відповість.

— А вхід вільний? — пожартувала Яна, намагаючись зняти напругу.

Алекс усміхнувся краєм губ.

— Для вас завжди.

---

Наступного дня дівчата сиділи на диванах в студії Blue Bloods, і були вражені “місцевою атмосферою”.

— Чому я тут? Навіщо Алекс нас запросив? — пробурмотіла Злата, дивлячись, як Алекс, розмахуючи руками, сперечається з продюсером.

— Бо тобі цікаво! А йому схоже цікава ти. — радісно відповіла Діана.

— Не вигадуй, по-перше, в мене є Ден. По-друге, я дуже сумніваюсь, що Алексу я “цікава”, у нього натовпи фанаток, ми просто друзі. Зараз  мені дійсно стає цікаво, наскільки голосно ще можна кричати в цьому приміщенні, — хмикнула вона, коли Коваленко знову підвищив тон.

Blue Bloods щойно закінчили виконувати свою нову пісню, але, здається, їхній продюсер мав інше бачення «ідеальності».

— Це жахливо! — гримів він, махаючи руками так, ніби диригував у власній драмі. — Алекс, твоє виконання — як холодний суп: без смаку, без емоцій і, чесно кажучи, огидно!

Алекс зціпив зуби, перехрестив руки на грудях і нахилив голову набік.

— Суп?! Ти тільки що порівняв мене з супом?!

— Я міг би порівняти тебе з картонною коробкою, але вона хоча б має стабільність!

— О, дякую за підтримку, сер, я відчуваю себе таким натхненним!

Злата сиділа в першому ряду разом із дівчатами і закотила очі.

— Це що, постійний сценарій? Він кричить, Алекс сперечається, всі решта роблять вигляд, що їх це не стосується?

— Схоже на те, — кивнула Діана, витягуючи телефон, щоб зняти суперечку.

Яна, яка до цього мовчки спостерігала, захитала головою.

— Мені здається, їх продюсер народився з вбудованим гучномовцем.

— Або з гіпертрофованим почуттям контролю, — додала Аня.

Алекс тим часом театрально схрестив руки на грудях і відступив назад.

— Я співаю, як відчуваю! Це не моя вина, що ти не вмієш відчувати геніальність!

Коваленко похмуро насупився.

— Якщо це геніальність, то я — Дід Мороз!

— Ну ось, сам зізнався, що не існує! — підсумував Алекс і, кинувши мікрофон на стійку, рішуче рушив до виходу.

Злата тихо зітхнула, коли вони разом з подругами теж піднялися.

— Чому я погодилася сюди прийти?

— Бо тобі цікаво! — радісно констатувала Діана.

— Мені цікаво тільки одне: наскільки голосно можна ще тут кричати, перш ніж продюсер втратить голос?

---

Вечір. Вулиця. Прохолодний осінній вітерець грався пасмами Златиної коси.

Алекс ішов поруч, занурений у свої думки. Було видно, що він ще не відійшов від суперечки, але натомість готувався бурчати весь вечір.

Злата покрутила очима і зрештою заговорила першою.

— Ти ж знаєш, що пісня була нормальна, так?

Він підняв голову і скосив на неї погляд.

— О, як люб’язно, що ти так вважаєш, Злато. Це прямо-таки нагорода року!

— Та годі тобі дутися, це було не так вже й погано.

— Ой, а що це? Невже ти хвилюєшся за мене?

— Ні, просто не хочу, щоб ти раптом став ще більш нестерпним.

Алекс посміхнувся, і раптом його очі набули хитрого блиску. Він вирішив ризикнути, і хоч щось зрозуміти про свою “любу незнайомку”.

—Злата,  у тебе є хтось?

Злата зупинилася, не одразу зрозумівши питання.

— Що?

— Ну, ти постійно наголошуєш, що ми тільки друзі. В тебе є хлопець? Чи ти просто тримаєш дистанцію від усіх?