Читати книгу - "Приречені бути чужими , Ксенія Ільїнська"

Вона зам’ялася, нервово стиснувши ремінець сумки.

— Так… наречений. Але він зараз у Британії.

Алекс витримав паузу, потім його обличчя осяяла знайома самовдоволена усмішка.

— Отже, у мене є шанс.

Злата зробила глибокий вдих, підняла голову до неба, ніби просячи терпіння, а потім знову подивилася на нього.

— Ти мазохіст?

Алекс засміявся, розслаблено запхав руки в кишені.

— Трішки. А ти?

Злата лише похитала головою, зробивши висновок, що сперечатися з цим хлопцем — справа марна.

---

Вночі репетиційна зала була темнішою, лише кілька ламп освітлювали простір, створюючи камерну атмосферу.

Алекс стояв перед дзеркалом, глибоко вдихаючи, випускаючи повітря повільно і ритмічно.

Коли він знову взяв мікрофон, його голос більше не тремтів від злості чи втоми. Він співав із легкістю, танцював так, ніби це був найкращий виступ у його житті.

Бо він вирішив: він точно не з тих, хто здається.